У 1945–1946 роках 20-річний розвідник був особистим охоронцем Романа Руденка – головного обвинувача від СРСР на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі, під час якого судили керівників нацистської Німеччини. Загадуючи ті події, Йосип Гофман зазначав:

– Відчував ненависть і відразу до цих нелюдів. У мене були особисті рахунки з фашистами. Батько безвісти пропав на війні. Бабусю і дідуся, які не встигли евакуюватися, фашисти закопали в землю живими. Із п’яти членів нашої родини, які воювали, живим залишився тільки я.

Йосип Давидович закінчив військову кар’єру полковником, активно займався громадською діяльністю та патріотичним вихованням молоді, опублікував низку книг: “Жива історія”, “Політичний мінімум. Мудрість тисячоліть”, “Про минуле заради майбутнього” тощо. Найвидатнішим здобутком Гофмана на літературній ниві стала праця “Нюрнберг застерігає”, в якій Йосип Давидович поділився своїми спогадами про трибунал та витягами з раніше недоступних пересічному громадянину документів. За велике історичне та культурне значення вищезгаданої книги Асоціація ветеранів війни США нагородила Гофмана медаллю “Victory”.

Йосип Давидович засуджував загарбницькі дії Російської Федерації на Сході України, акцентуючи увагу на тому, що “якщо буде Третя світова війна – то вона закінчиться так, що нікого буде і нікому буде судити”.