В умовах сучасного світу, оповитого комунікаційним павутинням засобів масової інформації, соціальних мереж та й просто людського спілкування, приховати правду чи видати бажане за дійсне здається практично неможливо. Особливо це стосується подій на стражденному від полум’я війни Сході України. Які б «геройські вчинки» не приписували собі набундючені політики та розцяцьковані ювілейними медальками сірі чинуші – українці рано чи пізно дізнаються хто є хто. Дізнаються як про боягузів та окозамилювачів так і про справжніх Героїв України скромних але відважних, не говірких але з чітким розумінням військової честі та свого обов’язку боронити Батьківщину.
Про сьогоднішню війну, її методи, забезпечення та учасників, можна почути десятки тисяч висловлювань. Від найбруднішої брехні до відверто улесливих дифірамбів. Але про діяльність 3 окремого полку спеціального призначення немає жодного негативного слова. Те що хлопці з честю виконують свою чоловічу роботу розуміє вся Україна.
Командування полку почало готувати особовий склад до активних бойових дій після початку російської анексії Криму. Тоді, спецназ був готовий діяти на окупованому півострові, але наказу так і не отримав. Реально оцінювати ситуацію та прогнозувати майбутнє розвідники вміють як ніхто, тому й розуміли, що через якийсь час війна прийде на територію «материкової України». Розвідувальні групи полку доукомплектовувались, оснащувались та, наскільки дозволяло фінансування, приводили до ладу військову техніку й озброєння.
В антитерористичній операції полк бере участь з перших днів. Всі найважливіші й відповідно найнебезпечніші завдання командування доручало саме спецпризначенцям. І віра в спецназ виправдалася. Вони, знаходячись по кілька тижнів в цілковитому оточенні ворога під Слов’янськом чи Савур Могилою, боронили кожен клаптик української землі. Вони, протистояли атакам російських танків та палили їх під Іловайськом. Вони, неодноразово вступали в двобій з ворожими елітними військовими частинами, отримували тяжкі поранення але перемагали. Вони, першими входили до міст, що кишіли озброєними терористами, звільняли із заручників мешканців та першими підіймали над будівлями державної влади українські прапори. Вони, пройшовши найгарячіші кола пекла, не втратили людяності й ділилися продуктами з цивільним населенням. Вони … стали справжньою військовою елітою, якою гордиться нова українська армія й держава!
Була радість перемог, біль поразок та втрат, був полон та похорони друзів-однополчан, але за весь час війни не було жодної відмови від виконання бойового наказу, якою б ціною не довелося його виконувати, жодного відступу з поля бою, жодної втечі чи зради.
Про них не згадують й нині під час скупих звісток в пресі про бої під Луганськом та героїчну оборону Донецького аеропорту, не згадують тому що таємниця й тому що не час. Про деякі операції проведені розвідувальними групами частини на цій війні ми можливо дізнаємося через десятки років, або й ніколи. За них вони не отримають ні бойових орденів, ні подяк від командування, ні пільг від держави.
Рано чи пізно в Україну прийде мир. На телеекранах та газетних шпальтах з’являться «герої-фронтовики» які відсидівшись в глибокому тилу горлопанитимуть як «я воював та проливав за вас свою кров», тим самим вимагаючи всіляких нагород та привілеїв. Військовослужбовцям 3 окремого полку спеціального призначення про здійснені подвиги нагадуватимуть лише імена та фотографії вибиті на мармурових надгробках полеглих бойових побратимів та жовто-блакитні прапори підняті в кожному звільненому ними від біди, а нині наповненому радістю та дитячим сміхом, навіть найменшому містечку Вільної Незалежної та Цілісної Української держави. А для нас вони будуть новою елітою нового війська. Адже правду сховати неможливо.