ЗМІ про нас

Від спецпризначенців командири ніколи не почують відповідь: “Це неможливо”. Скоріше, вони скажуть: “Це неможливо, але ми спробуємо”. Про подвиги, які здійснили ці хлопці більшість з нас, можливо, ніколи і не дізнається. Багато з спецпризначенців не завжди зможуть навіть розповісти, за що отримали ордени та медалі, бо “працюють”, як правило у відриві від основних сил, виконують таємні завдання і можуть сподіватись тільки на себе. Так, дійсно, для таких хлопців немає завдань, які вони не можуть виконати, але, щоб слова підтверджувалися справою, практично весь вільний час вони використовують для підготовки, а також тренувань на полігонах, де навчаються спеціальним дисциплінам.

Обличчя цих воїнів невідомі більшості українців, то ж і я цього разу мав можливість фотографувати їх тільки з прикритим лицем. Один з моїх знайомих ще добряче прикульгував, бо повернуся до строю після шпиталю. Звісно, він міг би і надалі “відпочивати” після поранення, але це не про спецназ.

– Заживе під час тренувань, – сказав він і вирушив на вогневий рубіж.

Цього разу розвідники спецназу вдосконалювали майстерність під час комплексних тренувань з вогневої і тактичної підготовки.

За словами командира підрозділу, заняття проводилися за новою методикою, яка розроблена за власним досвідом отриманим під час ведення бойових дій. Також хлопці намагаються втілювати якомога більше світових тенденцій з вогневої підготовки, які також випробовували в бою.

– Ми поступово відходимо від старої радянської школи, в якій була стрільба автоматичним вогнем на 300 – 400 метрів. Переходимо на більш сучасні стандарти, а саме до швидких контактів, які вимагають раптового відкриття вогню на коротких дистанціях. Як показує досвід, в нашій роботі це важливо. Також дуже велика увага приділяється культурі ставлення особового складу до зброї. Кожен військовослужбовець повинен добре вивчити свою штатну зброю і знати, на що вона здатна, – розповів офіцер.

Розвідники у повній амуніції виконували базові вправи з ведення вогню переважно з нестійких положень: стоячи, з коліна, лежачи, в ході раптових вогневих контактів з лівого та правого флангів тощо. Також спецпризначенці відпрацьовували елементи тактичної групової підготовки, де шліфувалася взаємодія між військовослужбовцями: стрільба парами, а також у складі четвірок з різних положень і у різних можливих ситуаціях, наприклад, поранення товариша чи щось інше. Такі навики вже неодноразово допомагали хлопцям успішно виконувати завдання та зберегти життя. Звісно, командир не назвав точні місця, де брав участь даний підрозділ, але сказав, що були присутні скрізь, де було найгарячіше.

– Звісно, за час бойових дій проведено надзвичайно великий обсяг роботи. Ми вдосконалюємось, якісь методики, що вважалися раніше правильними, не виправдали себе в реальному житті і все більше в програму своєї підготовки ми привносимо з особистого досвіду, – сказав він.

Тут дійсно все відрізнялося від того, що можна побачити на навчаннях інших підрозділів. Незвичним було те, як кожен воїн у однострої з півслова розумів товариша чи командира. Крім того, навкруги лежав сніг, ще й дощ розпочався, на який військові не звернули жодної уваги і просто продовжили тренування. Після коротких команд вони змінювали тактику, стріляли чергами чи одиночними, з пістолетів, кулеметів та гранатометів різних типів. Робота велась не одну годину, а групи змінювали навчальні місця лише після того, як командир був задоволений проведеною роботою. На прохання дозволити постріляти з їхніх автоматів ми звісно ж не отримали “добро”. Та ніхто не образився, бо пістолет чи автомат спецпризначенця – це надто особиста річ. Кожен ставиться до неї з надзвичайною любов’ю і цілком зрозуміло, чому. Пізніше один з офіцерів розповів про свій автомат.

– Це автомат Калашникова модернізований складний. До такого стану, яким він є зараз, це був звичайний автомат тільки з складним прикладом. На даний момент тут змінено обвіс газової трубки, ствольної накладки, дульне гальмо-компенсатор, стоїть коліматорний приціл, інша кришка ствольної коробки з планкою пікатіні. Приклад теж замінений на легший та зручніший, а пістолетна рукоятка дозволяє зручніше утримувати автомат у будь-яку погоду. Так само модернізовано запобіжник з додатковим важелем. Додаткова ручка для того, щоб тримати не за магазин. Трьохточковий ремінь, щока на прикладі, прилад для безшумної стрільби теж не стандартний, а виготовлений саме під цей автомат. Такий “апгрейд” зроблено з практичних висновків, наприклад дульне гальмо-компенсатор гасить полум’я, дає слабшу віддачу і розсіює так звук, що противник не може зорієнтуватися, звідки саме йде стрільба. Зброя дуже хороша, але я переконаний, що її характеристики можна розширювати і далі, – сказав Олександр.

Хтозна, які випробування ще чекають на хлопців. Хочеться лише побажати, щоб з усіх завдань вони поверталися живими.

Леонід МАТЮХІН, “Флот України”