Галерея героїв

Почесний співробітник Головного управління розвідки Міністерства оборони України
Черних Митрофан Юхимович

Народився Митрофан Юхимович Черних 7 вересня 1921 року. В родині селян Юхима Яковича і Аграфени Дмитрівни, крім Митрофана, було ще п’ятеро дітей.

Незважаючи на бідне дитинство, Митрофан Юхимович закінчив 10 класів і вступив до технікуму. Закінчивши на “відмінно” технікум, у червні 1939 року він прибув до призовного пункту.

Саме на призовному пункті сталася подія, яка змінила все життя юнака. До Митрофана Черниха звернувся офіцер-прикордонник з пропозицією вступити до військового училища. Для нього – хлопця з багатодітної та бідної родини – було щастям отримати такий життєвий старт. Так, в липні 1939 року Митрофан Черних став курсантом Орловського прикордонного училища, яке закінчив 10 червня 1941 року.

Вже через п’ять днів після закінчення училища лейтенант Черних прийняв посаду командира другого дота (довготривалої вогневої споруди) у Брестському укріпрайоні.

22 червня 1941 року підлеглим Митрофана Черниха на своїй ділянці вдалося стримати наступ ворога.

Але наприкінці першого дня війни лейтенант Черних отримав наказ: підірвати стаціонарне озброєння і відходити. Того ж дня він був уперше поранений.

Потім були важкі оборонні бої та відступ до Смоленська. Саме тут почалася служба Митрофана Черниха в системі військової розвідки – його призначили командиром розвідувального взводу окремого розвідувального батальйону 56-ї стрілецької дивізії. Але він не встиг прийняти посаду – був терміново викликаний до розвідувального відділу штабу Західного фронту, звідки був направлений до Москви у розпорядження начальника розвідувального управління Генерального штабу Червоної армії. Це управління займалося комплектуванням і підготовкою диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) для дій в тилу противника.

Одну з таких груп очолив Митрофан Черних. Через брак часу на підготовку основні зусилля спрямовувалися на теорію. Після отримання бойового завдання ДРГ під командуванням лейтенанта Черниха була перекинута повітряним способом під Оршу, в район Світських боліт.

Завдання групи полягало у веденні розвідки німецьких військ та здійсненні диверсій. Зокрема, групою лейтенанта Черниха було підірвано два мости, залізничний переїзд, захоплено і переправлено за лінію фронту німецького полковника з важливими документами.

Митрофан Черних провів у тилу ворога три роки – до осені 1944-го. Упродовж цього часу його група виконувала завдання на територіях Білорусії, Прибалтики та України. Наприкінці 1944 року після чергового важкого поранення капітана Черниха призначено командиром лижного розвідувального батальйону. У березні 1945 року майор Черних очолив розвідувальний батальйон 1 Українського фронту. На цій посаді в Кенігсберзі він і зустрів Перемогу.

Після короткої відпустки у липні 1945 року Митрофан Юхимович був направлений для навчання на розвідувальний факультет Військової академії імені М. В. Фрунзе, де, окрім інших предметів, він вивчав турецьку і перську мови. Крім того, факультативно – англійську, причому з усього курсу лише він захистив дипломну роботу англійською мовою.

Закінчивши в 1947 році академію з відзнакою, підполковник Черних був призначений на посаду начальника розвідки штабу дивізії у місті Ленкорань Азербайджанської РСР Закавказького військового округу. Але послужив там недовго. Відмінне знання мов і багатий досвід розвідника не залишилися непоміченими. І вже на початку 1948 року Митрофана Юхимовича викликали на співбесіду щодо вступу до Військової академії Радянської армії, у якій здійснювали підготовку фахівців агентурної розвідки і військових дипломатів.

Навчання в академії було цікавим і надзвичайно напруженим. Навчали усьому, що може виявитися корисним розвідникові під час виконання завдань. На четвертому курсі академії Митрофана Черниха почали цілеспрямовано готувати до виконання спеціальних завдань. Йому довелося досконало вивчити побут та звичаї народів Сходу, запам’ятовуючи кожну дрібницю. А ще опанував навички... чистильника взуття, для чого навіть їздив на стажування до Азербайджану.

На час закінчення академії Митрофану Черниху не було й тридцяти років, але перед випуском йому вже присвоїли звання полковника. На нього чекало тривале відрядження до Ірану.

Щоб “замести сліди”, до місця призначення він добирався обхідними шляхами, постійно змінюючи зовнішність і документи. Прибувши до Тегерана, розпочав виконувати завдання. Через три роки нелегальної роботи став помічати зацікавленість до себе та одні й ті самі обличчя навколо. Коли доповів про це керівництву, відповідь була коротка: “Негайно повертатись”.

Однак зробити це відразу було неможливо: не попереджені зв’язкові й агенти могли стати легкою здобиччю іранської контррозвідки. Кинути своїх напризволяще він не мав ні професійного, ні морального права. Тиждень тривало згортання й консервація агентурної мережі. І цього вистачило, щоб його заарештували за лічені години до від’їзду.

У в’язниці для особливо небезпечних злочинців на сході Ірану він просидів майже три роки. М. Черниха звинуватили у шпіонажі та присудили до страти. Доки чекав виконання вироку, захворів на пневмонію. Під час огляду тюремний лікар помітив на його тілі багато шрамів від поранень. Це свідчило, що потрапив він до Ірану з країни, де велися бойові дії. Так було з’ясовано його справжнє походження.

Почалися довгі перемовини між урядами Ірану та СРСР. Слід зазначити, що на той час між країнами склалися достатньо дружні відносини. Псувати їх через одного шпигуна іранське керівництво не хотіло, а домовитися про обмін зацікавленим сторонам теж не вдавалося.

Доки йшли торги, радянська агентура підкупила тюремних охоронців. І якось вночі його перекинули через паркан в’язниці та показали напрям до радянського кордону.

Із спогадів Митрофана Черниха: “Пам’ятаю спеку... Не знав, коли й де перетну кордон. Та й чи дійду до нього... Йти доводилося вночі, а вдень ховатися. Тюремні черевики дуже швидко розвалилися – замість них використовував шматки одягу. Харчувався ящірками, зміями, птахами, постійно відчуваючи спрагу. Тоді був посушливий серпень – роси не було навіть вранці...

За тиждень подолав понад сотню кілометрів і нарешті вийшов до державного кордону. Уночі, підкопавши зовнішній паркан, проліз під ним. Але зачепив датчик охоронної системи, і поки повз до другого паркана, там на мене вже очікував прикордонний наряд із собакою. Я зміг лише прошепотіти: “Заберіть мене…”.

Вранці прибув вертоліт, який доставив до Ашгабата, там Митрофан Юхимович перебував кілька днів, доки не прибули представники Головного розвідувального управління для супроводження його до Москви, де за виконання спеціальних завдань полковник Черних був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Розповідати про результати свого відрядження до Ірану Митрофан Юхимович не міг до останньої хвилини свого життя…

З 1957 по 1966 роки обіймав різні посади у Закавказькому військовому окрузі. У 1966 році його перевели в Групу радянських військ в Німеччині (ГРВН) на посаду заступника начальника розвідки ГРВН з агентурної роботи.

У 1971 році полковника Черниха призначено на посаду начальника розвідки Київського військового округу. У грудні 1972 року М. Ю. Черниху присвоєно військове звання генерал-майора, а у 1975-му – його призначено військовим аташе СРСР в Туреччині. Досвідченого генерала, який прекрасно володів турецькою мовою, швидко визнали військові, політичні та культурні діячі Туреччини, а також військові представники інших країн. Його обрали старшим (дуайєном) серед військових аташе. До речі, це єдиний випадок, коли представник СРСР був дуайєном в країні НАТО.

У 1981 році Митрофан Юхимович повернувся на Батьківщину та вийшов у відставку, а у 1982-му звільнився зі збройних сил, де за час служби був нагороджений 11 орденами та понад 30 медалями.

Але офіцерська династія Чернихів продовжується: двоє синів Митрофана Юхимовича стали генералами Збройних Сил України, онук служить в системі воєнної розвідки. Перебуваючи на пенсії, Митрофан Юхимович очолив міжнародний відділ Ради профспілок України.

Не оминула його й аварія на Чорнобильській АЕС – вже в перший тиждень після трагедії разом із німецькими фахівцями-ядерниками працював біля зруйнованого реактора.

Із набуттям Україною незалежності почала створюватися Академія Збройних Сил України, де став у пригоді досвід професійного розвідника. Протягом багатьох років він плідно працював доцентом кафедри розвідки.

До останнього дня свого життя Митрофан Юхимович передавав свій безцінний досвід молодому поколінню українських розвідників.

Серед його вихованців не одна сотня молодих розвідників, які з вдячністю згадують кожну хвилину, проведену разом з ним, пишаються тим, що доля дала їм можливість поспілкуватися з легендою розвідки – Митрофаном Чернихом.

У ГУР МО України гідно вшановують пам’ять видатного розвідника.

Зокрема, у 2009 році урочисто відкрито меморіальний кабінет Митрофана Юхимовича, у якому створено унікальну експозицію, присвячену життєвому шляху і службовій діяльності легендарного розвідника.