ЗМІ про нас

Життя після війни, або що значить загострене почуття справедливості ветеранів АТО

11 листопада 2016 року / видання Міністерства оборони України “Народна армія”
Життя після війни, або що значить загострене почуття справедливості ветеранів АТО

Колишній розвідник-снайпер 72-ї окремої механізованої бригади, інвалід війни Сергій Селезень із позивним “Лис” після лікування та повернення додому в найбільше село Володарського району Київщини Городище-Пустоварівське організував фермерське господарство “Гармонія”. Менше ніж за рік воно стало конкурентом для тамтешніх сільськогосподарських “магнатів”, які до цього жили – не тужили, безсовісно експлуатуючи селян. Крім того, атовці, які працюють у “Гармонії”, стали грозою для всіх місцевих браконьєрів і “чорних” вирубувачів лісів

2014-й. Район АТО. Розвідувальній групі Сергія Селезня належало відбити… жіночу виправну колонію. Вона була розташована неподалік кордону України із Росією і на той момент вже була захоплена бойовиками. Ув’язнені жінки розбіглися. Командування розмірковувало: якщо зволікати, об’єкт з часом захопити буде дуже складно.

“Лису” належало вивести загін на об’єкт і з використанням ефекту раптовості відбити його у ворога. Утім “Лиса” попередили, що розташування колонії неподалік кордону із Росією може створити додаткову небезпеку.

Життя після війни, або що значить загострене почуття справедливості ветеранів АТО

Відбити захоплену колонію швидко і тихо не вдалося. Коли наша колона з автомобілів, бронемашин і танка наблизилася до об’єкта, під кількома машинами вибухнули керовані фугаси. А за кілька хвилин дорогу навколо них щільно вкрили розриви від мін і снарядів, які прилітали з території Росії.

Щоб вийти із зони обстрілу, водії намагалися розосередити машини, відвести їх подалі від дороги. Проте майже всі позастрягали на пересіченій місцевості. Лише розвідникам на двох авто на швидкості вдалося вискочити з вогневої пастки. “Лис” із розвідгрупою були близько від колонії, тож вирішили атакувати. Бойовики, не очікуючи такої зухвалості, навіть не заблокували в’їзну браму, і наші розвідники увійшли на територію установи. Незабаром підійшов наш танк, який почав нищити вогневі точки терористів прямою наводкою.

У результаті відділення українців знищило і вибило більше взводу бойовиків з їхнього укріплення. Після бою натхнені цим успіхом “Лис” та його напарник – кулеметник Василь “Умка” повернулися до свого побитого кулями авто. Чоловіки стомлено сиділи, набиваючи порожні магазини патронами, і роздивлялися довкола. Погляди розвідників вихопили за рогом одного з бараків новісіньку “Ниву” з тонованим склом. “Лис” із “Умкою” азартно перезирнулись і кинулись до неї. Після такого бою їхньому підрозділу необхідно було оновлення техніки.

“Лис” відчинив двері салону, “Умка” підняв капот… й обидва заклякли: “Нива” була вщерть заповнена каністрами із саморобною вибухівкою. А з-під капоту і дверцят визирали примітивні металеві контакти для підриву заряду. Свого часу чоловіки ретельно опановували мінно-вибухову справу, щоб зрозуміти: вибух не стався лише тому, що окислилися контакти.

Саме тоді доля мовби теленькнула “Лису” тривожним дзвінком: “Хлопче, будь обережнішим, ти ходиш по межі!..”

А вже за тиждень поблизу Амвросіївки він лежав під продірявленим кулями великого калібру позашляховиком, спливаючи кров’ю. Його ноги були перебиті кулеметними чергами, але він щосили раз за разом горлав побратиму “Умці”, що намагався підповзти: “Васю, кинь мене і відходь! Я прикрию!..”

Днем раніше “Лис” як старший двох бойових трійок отримав наказ евакуювати з оточених ворогом позицій поблизу Амвросіївки поранених піхотинців. Автомобілями розвідгрупа швидко дісталася вказаного району, двічі прорвавшись крізь засідки. Розпочали пошуки своїх. Розвідники діяли так тихо й непомітно, що на одному з териконів трійка “Лиса” навіть захопила в полон “сепарського” артилерійського корегувальника – здоровенного, як гіпопотам. Утім вийти на оточені позиції наших бійців розвідники не змогли – бойовики були скрізь, і знайти лазівки в позиціях ворога не вдалося. Тому хлопці “Лиса” вирішили розділитись і діяти окремо. Біля підірваного містка через річку трійка Сергія знову натрапила на засідку. Бойовики вдарили по автівці кинджальним перехресним вогнем. Гранатометник з трійки розвідників і полонений бойовик загинули відразу. Життя “Лису” й “Умці” врятувала величезна туша “гіпопотама” – ворожого корегувальника, в яку влучила більшість куль.

Безстрашний “Умка”, котрий із початком обстрілу вивалився з машини і відкотився на узбіччя, закликів Сергія не наближатися не послухався. Під прикриттям гранатометного вогню другої трійки розвідників, що підійшла на допомогу, він затягнув командира на заднє сидіння. Від зграї переслідувачів четвірка вцілілих розвідників із непритомним “Лисом” на руках відривалася ще півночі…

Життя після війни, або що значить загострене почуття справедливості ветеранів АТО

Листопад 2016 року. Київщина.…На світанку в хаті Селезня в Городищі-Пустоварівському ранкова метушня – до школи збираються двоє з чотирьох дітей Сергія, наймолодшому в цій сім’ї – Зоряну лише чотири місяці. Побачивши мене, третьокласниця Катерина і шестикласник Микола прикладають до уст вказівні пальчики, мовляв, нехай татусь іще поспить. А на кухні вже порається дружина ветерана АТО Альбіна.

– Ми дуже важко розпочинали власний бізнес, – напівголоса розповідає жінка. – Сергій працює із 14 років, здобув заочно дві вищі освіти, 15 останніх років був виконробом на будівництві. Незадовго до війни ми взяли в оренду свиноферму, декілька паїв землі в родичів і знайомих. Тримали сотню свиней, працюючи удвох майже цілодобово. Планували закупити ще 100 поросят, найняти помічників. Але почалася війна. Сергій сам пішов до військкомату і поїхав на Схід, хоча мав трьох неповнолітніх дітей… Він у нас такий! Потім важке поранення… Я півроку провела у київському шпиталі, пережила всі його 22 складні операції та протезування із заміною кісток обох ніг та імплантацією штучного колінного суглоба. Діти жили в бабусі, бізнес довелось продати. Знаєте, він надзвичайно сильна людина – у шпиталі не я чи психологи його підтримували, він сам, щойно вкотре відходив від наркозу, починав підтримувати і мене, і всіх важкопоранених у трьох палатах. А планувати створення нового господарства розпочав ще на лікарняному ліжку…

За виторгувані від продажу свиноферми гроші “Лису” придбали неновий позашляховик із автоматичною коробкою передач. Коли виписувався з госпіталю, юрба проводжаючих підкотила його на інвалідному візку до авто, пересадила за кермо. І Сергій самостійно рушив не просто до рідного села – поїхав, образно кажучи, в нове життя.

Переважно сільськогосподарський Володарський район Київщини місцеві мешканці справедливо вважають депресивним. Працездатне населення, не маючи роботи, тікає в пошуках кращої долі до міст. Ті, хто залишився, чіпко тримаються за свої робочі місця. А аграрний бізнес цим користується, свідомо тримаючи своїх працівників “у чорному тілі”.

За словами селян, землі району поділили між собою п’ятеро “магнатів”, які й вирішують між собою, як житиме місцеве населення. У Городищі-Пустоварівському це виглядає так: орендар 32 тисяч гектарів людських паїв має в селі переробне підприємство. Бере на роботу тих, хто погодиться на мінімальну зарплату і готовий передати в оренду паї всієї родини.

Сергій ще до війни зажив серед односельців неабиякий авторитет. Тож щойно вони дізналися про його намір створити фермерське господарство, потяглися до нього зі скаргами. Серед них і 50 власників двохсот гектарів землі, яким орендар платив мінімальну ставку орендної плати у 3600 гривень на рік, а угоди на оренду укладав невчасно та ще й з порушенням законодавства. “Лис” прорахував рівень рентабельності бізнесу, тому впевнено назвав свої умови оренди: 8000 гривень на рік, ще 5000 дає в руки при підписанні угоди як одноразову допомогу, безкоштовно переорює всім бажаючим городи і завозить по осені вантажівку соломи кожному пайовику.

А ще Сергій прийшов до представника одного з орендарів і чесно виклав йому своє бачення ситуації. Заодно попередив, що більше нікому не дозволить кривдити односельців. Після цього по селу ходили представники “магната” і гугнявили: “Він завалить справу, ваші землі будяками поростуть”. Багато хто вичікує. Однак 18 односельців вирішили триматися Сергія. Один з них мені сказав: “У Сергія понівечені ноги, але велике серце і світлий розум!”

Життя після війни, або що значить загострене почуття справедливості ветеранів АТО

Проте вчинок “Лиса” допоміг місцевим селянам. “Магнат” для підтримання свого статус-кво мусив за новими угодами заплатити людям, аби ті не приєдналися до Сергія, також по 8 тисяч гривень. Зрозуміло, що решта пайовиків тепер переукладатимуть угоди оренди вже на таких же умовах.

Пізній вечір. У світлі вікна веранди на подвір’ї Селезня радяться четверо. Двоє з них цієї ночі йдуть охороняти навколишній ліс від “чорних” вирубувачів дубів. Самі того не помічаючи, чоловіки по-військовому займаються суто бойовим плануванням: обговорюють вірогідні точки появи браконьєрів, шляхи їх підходу і відходу, порядок зв`язку між собою і з поліцією, власні дії в різних обставинах, підхід резерву з ветеранів села та інше.

54-річний Сергій “Сем” з початком війни на Сході України повернувся із заробітків у Росії, добровольцем мобілізувався до складу 93-ї окремої механізованої бригади. Воював у Водяному, Пісках, Авдіївці, на шахті Бутівка. Сьогодні його черга йти у засідку. Зранку в нього “робота з агентурою” – небайдужі люди допомагають хлопцям інформацією про зловмисників.

29-річний завжди усміхнений “кіборг”, розвідник Михайло “Співак”, у 2014-му з двома побратимами у цивільному одязі на трофейному авто і без будь-яких документів проїхав через десяток блокпостів бойовиків та проник до оточених у Донецькому аеропорту побратимів 72-ї бригади. У ДАПі він мінував стежки підходу бойовиків та відповідав за антиснайперську роботу.

Спокійно “працювати” винищувачам лісу тут не вдається. Також ветерани АТО вже знищили як масове й безкарне явище браконьєрство на водоймищах. Завдяки їхнім “рейдам” річка і водосховища зараз вже не захаращені сітками, а дехто з лиходіїв познайомився із буцегарнею або сплатив великі штрафи.

Я об’їхав із Сергієм всі 140 гектарів його орендованих і власних земель. Спілкувався із його колегами, серед яких немало ветеранів АТО. Бачив водосховище, яке днями Сергій офіційно зариблює.

– В Україні, як на мене, є три найбільших біди, – ділиться наболілим Селезень, – це наша соціальна байдужість, продажні чиновники та олігархи. З байдужістю треба боротися через власний приклад. У держави і чиновників вимагати не “рибу” – подаяння із дешевих пільг, а “вудочку” – створення умов для гідного заробітку й розвитку. А олігархам треба встановлювати квоти. Наприклад, якщо він бере у сільській місцевості в оренду тисячу гектарів землі, має працевлаштувати за це не менше 50 селян і забезпечити їм пристойний заробіток. Інакше у нас і далі будуть зникати малі й великі села.

На думку “Лиса”, спілкам ветеранів треба активно приводити своїх представників у місцеву та центральну владу.

– Треба спочатку навести лад у себе в селі, місті, області, – продовжує він. – Я для цього став депутатом райради, головою районної спілки ветеранів АТО. Війна за незалежність країни полягає не тільки у збройному захисті від агресії Росії. Україну робить слабкішою не менш небезпечний внутрішній ворог, особливо корупція. До речі, першими, хто зрозумів, що атовці – новий громадський, соціальний та економічний рух, стали саме чиновники та олігархи. Недарма ж розпорядник 32 тисяч гектарів землі так злякався збільшення моїх смішних для нього за масштабом наділів. Не хочу навіть розповідати, до яких капостей вони вдаються, щоб знищити нас як небезпечне для себе явище у самому зародку. Ми ламаємо вибудувану ними ж систему, тому ми – реальна для них загроза. Зауважте, що ми в країні як представники ветеранського руху не одні…

Життя після війни, або що значить загострене почуття справедливості ветеранів АТО

Зараз у фермерському господарстві “Гармонія” працює 10 фронтовиків, які отримують гідну навіть за мірками столиці зарплатню та прийняли єдину жорстку умову Селезня – не пиячити й не красти. До кінця наступного року “Лис” планує працевлаштувати ще 40 ветеранів. Базу для цього він уже створив: “Гармонія” має чесно отримані офіційні дозволи на розчистку й вирубку захаращених недоглянутих лісосмуг та переробку деревини, зариблення та промисловий вилов риби у кількох водоймищах, опалення шкіл та інших соціальних об`єктів твердим паливом. Також він планує облаштування бази відпочинку на річці Рось для атовців і розпочав будівництво ремонтних майстерень. Само собою, будуть розширюватись сільськогосподарські угіддя ферми.

Коли ми із Сергієм вже прощались, він сказав:

– Якщо знаєте родину ветерана, яка не має житла і хоче жити й працювати у селі на гідних умовах, наша спілка ветеранів АТО надасть їй для проживання окреме доглянуте домогосподарство, а ферма допоможе буквально усім. Ми дамо хорошу роботу або можливість розпочати власну справу серед побратимів.

Віктор ШЕВЧЕНКО