Таких як він називають цвітом нації, її надією та майбутнім. Завдяки їм й існує в українців віра у своїх захисників та, зрештою, і в саму українську державу.

Про що думав старший лейтенант Євгеній Зеленський в останню мить свого життя, ми не дізнаємося вже ніколи. Можливо, про кохану дівчину, яку, дивлячись у її бездонні очі, обіцяв кохати вічно; можливо, про завчасно посивілу маму, якій на долі було написано відправити на війну і чоловіка і сина та, втративши сон, щоночі чекати на їхні дзвінки; а може, про плани на щасливе майбутнє, у якому будуть і кохана, і мама з татом та сестрами, і товариші й обов’язково він – офіцер-спецпризначенець, військовий розвідник…

Стати військовим та захищати Батьківщину хлопець мріяв з дитинства. Мрія передалася від батька – полковника воєнної розвідки з величезним бойовим досвідом.

Після закінчення школи Євгеній вступив в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де впродовж чотирьох років набував фах військового розвідника. Навчаючись у військовому виші, курсант Зеленський завдяки своїм здібностям був призначений командиром навчальної групи.

Головною метою для Євгенія завжди був не особистий успіх, а позитивний результат усього колективу. Особливо прискіпливо він ставився до набуття підлеглими практичних навичок під час польових виходів. Як пригадують його викладачі, поняття особистої зразковості, відповідальності за підлеглих та порядності були для нього пріоритетними – за це його поважали і товариші, і командири.

Після навчання Євгенія Олександровича Зеленського направили для подальшого проходження служби на посаду командира розвідувальної групи до 8 окремого полку спеціального призначення. Коли безпека і цілісність нашої держави опинилися під загрозою, Євгеній, як справжній воїн, одним з перших відбув до району проведення антитерористичної операції.

Зі своїми підлеглими він завжди перебував у найгарячіших точках. Командування довіряло йому виконання найвідповідальніших завдань, а його бійці завжди були впевнені у своєму командирові – найкращому розвіднику частини.

17 червня 2014 року в місті Щастя Луганської області групі Євгенія Зеленського у складі п’яти бійців було поставлено завдання визволити з полону іншу групу з батальйону "Айдар".

Своє завдання розвідники виконали, але потрапили у засідку. Воїни відбили напад, але їхній командир отримав смертельні поранення: під час відходу в БТР-80, з броні якого Євгеній прикривав своїх хлопців вогнем з автомата, влучив постріл з гранатомета. Бойові товариші й сьогодні вважають, що їхній командир, прийнявши на себе постріл з РПГ, врятував їхні життя.

Обдарований командир, мужній офіцер та істинний патріот України Євгеній Олександрович Зеленський пішов із життя 24 червня 2014 року в реанімаційному відділенні Головного військово-медичного клінічного центру Міністерства оборони України в Києві. Йому було лише 23 роки.

“Золота Зірка” Героя України, якою за мужність і героїзм нагороджено старшого лейтенанта Євгенія Зеленського (посмертно), є найвищою оцінкою держави воїна-патріота, який боронив її цілісність та незалежність.

Герої не вмирають – Герої живуть вічно – в пам’яті рідних, друзів, однополчан, в пам’яті наступних поколінь, заради майбутнього Життя.