ЗМІ про нас

Завдяки коштам, заробленим гумористичним шоу, працює реабілітаційний центр для бійців АТО в Тернополі

28 квітня 2016 року / Видання Міністерства оборони України “Народна армія” № 16 (5445)

З відомим шоуменом, телевізійним ведучим Сергієм Притулою зустрілися в Хмельницькому, на плацу 8-го окремого полку спеціального призначення Збройних Сил України. Він на прохання командира полку завітав до розвідників наступного дня після власного гумористичного шоу “Вар’яти”

Завдяки коштам, заробленим гумористичним шоу, працює реабілітаційний центр для бійців АТО в Тернополі

Наприкінці зустрічі артист розповів про інший, не телевізійно-театральний бік свого життя – про волонтерство.

– Сергію, за що вас так поважають хмельницькі спецпризначенці? Як ви з ними познайомилися?

– У моєму житті є окрема сторінка, яка називається “Я і 8-й полк”. Як волонтер я тренувався на тернопільській “Альфі” у 2014-му. Там був порівняно невеличкий колектив, близько десяти бійців. І коли ми їх запакували по повній програмі невідомими мені до того коліматорами, снайперськими прицілами, тепловізорами та іншим добром, їхній командир попросив мене звернути увагу на хороших, бравих хлопців із Хмельницького 8-го полку спецпризначення. Він також дав мені номер телефона заступника командира. Десь у червні 2014-го я зателефонував. Ось так розпочалося міцне і тривале знайомство.

Тоді ми завантажували буси на 95 відсотків кевларовими шоломами, брониками, берцями та натовською формою. Добре пам’ятаю свій перший приїзд до хлопців у базовий табір “Перемога”. Привіз тоді, крім повного буса всякого добра, перший тепловізор, як зараз пам’ятаю, ТМR-50 вартістю майже 11 тисяч доларів. Віддали хлопцям все і поїхали на Київ. Вночі, коли ми ще були в дорозі, бійці зателефонували і сказали, що завдяки тепловізору виявлено і ліквідовано розвідувально-диверсійну групу противника. Такі хвилини закарбовуються в пам’яті назавжди. Вони надихають, штовхають, акумулюють, додають сил збирати замовлення, швидко знаходити кошти, купувати й везти на передову нові дарунки.

Я думав, що спецпризначення – це як у кіно про американських перекачаних супергероїв. А приїздиш і бачиш: виходять звичайні хлопці. Але коли спілкуєшся з ними, коли вони розповідають про свою роботу, ти розумієш, які вони круті, непередбачувані, готові до будь-чого та віддані своїй справі. Це професіонали з великої літери. Спецпризначенець – це не фізичні чи антропологічні дані, це дещо інші вміння, навички, поведінка, звички. Тому з 8-м полком дружили, дружимо й будемо дружити.

– Хто допомагає у зборі коштів? Колеги по цеху, політики чи пересічні громадяни?

– У зборі коштів мені допомагає соціальна мережа Facebook. У мене 180 тисяч підписників. Даю клич, пояснюю людям, на що збираємо кошти, скільки треба, куди і кому. До того ж друзі, артисти знають, що я займаюся волонтерством, і багато з них постійно допомагають мені. Для прикладу, мої друзі з гурту “ТНМК” Фоззі й Фагот перед кожним своїм концертом телефонують і цікавляться, на що й кому я нині збираю кошти, і передають певні суми. Але найбільша частка все-таки надходить від пересічних громадян та від українських діаспор із-за кордону. У 2014 році ми віддали на потреби АТО 1 мільйон, а у 2015-му – 800 тисяч гривень. Скільки допомоги пішло у 2016 році, поки не рахував.

– Хто ще під вашою опікою, крім тернопільської “Альфи” та 8-го полку?

– У грудні 2014 року почав рахувати кількість частин і підрозділів, яким на той момент допоміг. Дійшов до 25. Збився й більше не починав. 8-й полк, буковинські десантники 3-го батальйону 80-ї оамбр і 73-й морський центр з Очакова – ті, кому ми допомагали найбільше.

Групу 3-го батальйону 93-ї омбр ми укомплектували автомобілями вогневої підтримки: джипи з АГС, ДШК, навареними пусковими шахтами, по 4 штуки на кожному, під РПГ-26. Наші Кулібіни робили дивні речі: уявіть, їде машина, а в неї по кузову розміщені 4 гранатомети, які вистрілюють одночасно від натискання кнопки водієм. Для 3-го полку спецпризначення купували автотранспорт і тепловізори. Добряче співпрацювали з 81-ю оаебр, 2-м батальйоном 80-ї оамбр, 37-м батальйоном із Запоріжжя, ремонтно-відновним батальйоном 93-ї омбр, кількома добровольчими батальйонами, зенітно-ракетним полком з Білої Церкви. Також допомогли нашим “іхтіандрам” – я так називаю бійців 73-го морського центру спецпризначення – шістьма сучасними комплектами для плавців-підводників. Стільки ж комплектів закупили і передали у Маріупольський загін ДПС України, ще 2 комплекти – військовим інженерам у зоні АТО.

Хто звертався – всім допомагали. Комусь потрібна була “швидка” для вивезення поранених – купували “швидку”. Хтось потребував джип – приганяли джип. Комусь бракувало тепловізора – доставляли тепловізор. Так було, так є і так буде.

– Ви майже два роки допомагаєте війську. Щось змінилося за цей час у системі роботи волонтера?

– Сьогодні ми працюємо переважно з індивідуальними чи груповими замовленнями. Ось боєць із 8-го полку Максим отримав замовлений раніше снайперський приціл. Квадрокоптери чи безпілотники йдуть переважно на групу або ж кілька на підрозділ. Треба коліматор, тепловізор чи захист від нього – без проблем. Добре, що ізраїльська оборонка виготовляє надійний захист від тепловізора, який я особисто тестував.

– А ви служили в армії? І звідки таке бажання допомагати особисто, не обмежуючись просто переказом коштів на рахунки відомих волонтерів?

– Ні, особисто в армії не служив, хоча ніколи від неї не тікав. По життю дуже близький до війська. У мене є дядько, який свого часу обіймав посаду заступника командира однієї з дивізій ПрикВО, є два брати – полковники, учасники АТО. Сам я з дитинства мріяв про форму, кашкет і пістолет. Не знаю, яким би був солдатом, та волонтер з мене кращий, бо я можу зорганізувати інших на підтримку військовослужбовців завдяки власному авторитету і кредиту довіри.

– Сергію, а чи не збираєтесь ви гастролювати зоною АТО?

– Я приїжджаю до хлопців, даю мініконцерти. Збираю всіх у коло, розповідаю байки, анекдоти, та всі й так нормально регочуть. Тому краще ми дамо два комерційні концерти –  і якісь 10–15 тисяч гривень зможемо направити на реальні потреби бійців. Це може допомогти їм зберегти життя і здоров’я або пройти адаптацію і реабілітацію атошників через один, півтора чи два роки участі в бойових діях.

– Знаю, що ви також опікуєтеся реабілітацією хлопців, які повернулися з АТО. Скажіть кілька слів про цей шляхетний напрям.

– Я з червня 2015 року взяв “під крило” й утримую завдяки коштам, заробленим нашим гумористичним шоу, реабілітаційний центр для бійців АТО в Тернополі. Тамтешні психологи роблять дуже велику роботу, бо працюють не тільки з хлопцями, які повернулися з фронту, та їхніми сім’ями, але й з тими, хто збирається їхати воювати, їхніми батьками, дружинами й дітьми. Точно знаю, що завдяки майже десятьом останнім концертам на Рівненщині та Хмельниччині заробив принаймні на півроку належного функціонування цього центру.

– Які ваші побажання?

– У мене одне побажання – мир і спокій у нашій країні. Я через вашу газету щиро дякую всім солдатам й офіцерам від себе і від імені мільйонів людей в Україні та за кордоном. Прокинувшись зранку, я щодня кажу своєму синові: “Є в нас, Дмитре, хороші хлопці – захисники Батьківщини. Далеко від нашого дому вони тримають на своїх плечах мирне небо над твоєю головою”.

Записав Андрій АГЄЄВ