Історію 27-річного розвідника Влада Маховського з позивним “Француз” опублікували журналісти чернівецького Суспільного.

До широкомасштабного російського вторгнення Влад був підприємцем ― мав власну піцерію, а до того служив у Французькому легіоні.

“Я люблю екстрим. У 18 років вирішив спробувати вступити у Французький легіон. Спершу мене не взяли: з ростом 174 сантиметри слід було важити 60 кілограмів, а я важив 52. Тоді я на місяць приїхав додому, поїв, а потім поїхав назад. Перед співбесідою влив у себе 3 літри води, щоб важити цих 58 кілограмів”, ― пригадав розвідник.

За його словами, далеко не всі могли витримати тамтешні випробування.

“Ми стояли при -15 градусах у лосинах і дивилися на прапор Франції. Я кожен ранок мало не в сльозах був, але потім думав, хіба я ще трохи не протримаюся? Десь так само й тут на війні”, ― розповів воїн.

З початком великої війни Влад, який уже мав здобутий за кордоном бойовий досвід, пішов добровольцем до українського війська ― став розвідником у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, командував розвідгрупою.

Під час однієї з бойових місій на Луганському напрямку Француз зазнав поранень потрапив під снайперський обстріл,  отримавши п'ять поранень: одна куля пройшла крізь внутрішню частину стегна, друга – роздробила ліву ключицю, а ще три побіжно зачепили тіло.

“Обережно виліз з окопу й повз скільки міг. Через дві години після накладання турнікета, відчував страшний біль, але знеболювального не було. Потім ліг на спину, дивився на небо: думав, що класне було життя”, ― поділився пережитим розвідник.

Через ворожого снайпера евакуювати Француза з місця поранення не могли. Зібравши всю силу і волю, він проповз поранений близько кілометра, аж поки його не побачили свої.

Далі ― лікарня, де лікарі вирізали Владу частину м’язів стегна, а також піврічне відновлення руки: допомогли чернівецькі реабілітологи.

Військово-лікарська комісія визнала Француза обмежено-придатним та встановила ІІІ групу інвалідності, але попри це розвідник твердо вирішив повернутись на службу до свого підрозділу.

“Якби поранення було б сильнішим, і я відчував би, що не можу бути корисним хоч чимось, то пробував би взагалі піти з війська, бо служба кадрового військового мене ніколи не цікавила. Я спілкувався зі своїм командиром і подумав, що можу бути корисним поряд з хлопцями, з якими я воював”, ― пояснив воїн, уточнивши, що після повернення планує займатись радіоелектронною або аеророзвідкою.

“Я не хочу, щоб те, що відбулося в [окупованих] областях, відбувалося в Чернівцях. За це я воюю”, ― підсумував розвідник.