“Народна Правда” запитала у експертів і колишніх розвідників, як змінився рівень української розвідки з початку війни на Донбасі і агресії РФ проти нашої країни. Незважаючи на День військового розвідника, який відзначається сьогодні, 7 вересня, говорили не тільки про позитив, а й негативні моменти.

Микола Маломуж, колишній глава Служби зовнішньої розвідки України

– В першу чергу, слід розуміти, що сьогодні військова розвідка України отримала статус бойової розвідки. Справа в тому, що всі роки до початку агресії РФ, військові розвідники України діяли в такому собі цивільному форматі: аналітичні висновки, збір інформації, які, найчастіше, не несли ніяких наслідків на практиці.

З позитивних змін, які помітні в 2017 році, можу відзначити, що оперативний склад органів української розвідки діє вже в форматі проникнення до військових структур противника. Це дуже серйозний, дуже високий рівень, що включає в себе, в тому числі, застосування агентурної мережі в найскладніших бойових умовах. Другий позитивний момент – нові радіотехнічні засоби та особовий склад, здатний правильно працювати з цими засобами, знімаючи найважливішу інформацію із закритих каналів зв’язку противника, бойових частин і штабів і, поки зрідка, але все ж – навіть стратегічних центрів прийняття рішення. Справедливості заради зазначу, що раніше такий напрямок теж був в розвідці, але воно, швидше  носило характер моделювання і теоретичних занять. Зараз мова йде про бойове застосування.

Втім, не слід витати в хмарах і спочивати на лаврах, слід розуміти, що також розвивається противник – в РФ приймаються на озброєння новітні засоби захисту від захоплення інформації. В цілому, я б оцінив рівень української розвідки на 2014 рік за десятибальною системою на слабку трієчку. Зараз – близько семи.

Олександр Скіпальський, колишній начальник Управління військової контррозвідки СБУ, екс-начальник Головного управління розвідки Міноборони

– Головне не як змінилася наша розвідка, а як змінилося ставлення до неї з боку керівництва України. Нехтування з боку влади органами розвідки до 2014 року коштувало нам сотні життів бійців на фронті, недофінансування розвідувального сектора зробило нас беззахисними на початок агресії РФ.

Безумовно, основним, я б сказав критичним фактором, який змінив ставлення до розвідки стала війна. Ми нарешті усвідомили свого основного ворога – РФ. До 2014 року політичне і військове керівництво України ніяк не хотіло бачити очевидні речі в особі загрози РФ. Замість того, щоб працювати в цьому напрямку і знаходити інструменти і засоби для захисту, розвідці шукали застосування в тих напрямках, де вона, в принципі, не повинна була працювати. За принципом аби чимось зайняти.

Я не буду перераховувати позитивні моменти поліпшення технічного забезпечення і навчання, найбільш важливо, що в рядах розвідки зараз працюють патріоти України. Це не загальні слова, це критично важливий фактор для такого інструменту, як розвідка. Цей фактор, разом з розумінням владою ролі і важливості розвідки робить свою справу. Я з цікавістю читав кілька текстів в російських ЗМІ, де серед криків пропаганди, простежується чітка лінія – РФ стала поважати і боятися нашу розвідку. А якщо ворог побоюється – значить ми рухаємося в правильному напрямку.

Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння

– Один з маркерів успішності військової розвідки України – оперативне і, що найголовніше, своєчасне, оповіщення про те, які сили і засоби РФ задіє або планує задіяти в агресії проти нашої країни. Більш того, розвідка працює не тільки по підрозділах, а й збирає дані персон, називаючи конкретні ПІБ російських офіцерів і керівників, які, або безпосередньо брали участь у військовій агресії, або були кураторами НВФ на Донбасі. Це дуже важлива робота не тільки на сьогодні, а й на перспективу. Слід розуміти, що докази документування присутності військ РФ велися, в тому числі, в глибокому тилу противника. Саме з успішною роботою нашої розвідки і спробам противника зруйнувати її, я пов’язую вбивство генерал-майора Головного управління розвідки Міноборони України Максима Шаповала.

Але якщо об’єктивно говорити про воєнну розвідку України та її еволюції з 2014 року, то серед позитивних тенденцій слід відзначати так само і негативні моменти. З негативу, наприклад, той факт, що на момент початку війни не було створено агентурних вузлів на Східному напрямку. Ще один негативний фактор – будучи космічною державою Україна досі не має власних сил супутникової розвідки і користується інформаційною допомогою країн-партнерів на основі міжнародних домовленостей.

Що стосується перспектив – нам треба створювати розвідувальний сегмент, в тому числі в структурі ГУР МО, який буде займатися не тільки оповіщенням і збором інформації, а й надавати необхідний вплив на ключових персон у зовнішній політиці, а також формувати агентурну мережу за межами України. Таким чином це буде сприяти переходу до проактивної позиції України у зовнішній політиці.