Командир розвідроти 24 бригади Степан Степанович Воробець із позивним “Яструб” матиме завжди 27 років. Попри юний вік, його поважали і не наважувались називати “Стьопою”. Вочевидь, на небесах теж потрібні розвідники вищого класу, адже побратими згадують: “Він був розвідником від Бога”.

“Особовий склад дуже поважав його, і досі поважає, – говорить заступниця командира роти з позивним “Ксена”. – Та не тільки особовий склад роти, а у всій бригаді! Він був дуже молодий, але на свій вік завоював до себе такий величезний пласт довіри! З парашутом стрибав, в гори ходив, під час навчань ми спускалися з наших казарм із вікон, нам кричали: “Ааааа, розвідники, що ви робите?!”

“Яструб” змалку вирішив, що буде військовим, і започаткує військову династію. Під час навчання у військових вишах викладачі відзначали особливу ініціативність і обдарованість хлопця. Як одного з найкращих офіцерів, його було скеровано на навчання до США. По поверненні мешкав у Яворові, служив у 24-й бригаді.

По закінченні навчання, Воробець склав власний кодекс розвідника, що починався словами: “Духовною основою для розвідника є традиції богатирів Київської Русі, козацтва, героїв Української Повстанської Армії, розвідників попередніх поколінь. Розвідником не стають один раз і на все життя, право бути ним підтверджують щоденно… Пам'ятай, розум – твій кращий мускул… Вміння виграти війну, навіть програвши бій – ось риса справжнього Розвідника… Поставив ціль – іди до кінця: рви на собі шкіру, вмирай і воскресай, самовдосконалюйся й іди до кінця. Завжди вибирай найважчий шлях – на ньому ти не зустрінеш конкурентів. Упав – встав. Упав – встав. Упав – встав – злетів! Тільки так!.. Як тільки воїн почне вважати себе великим, він загине. В той час, коли ти пропускаєш тренування, хтось тренується, щоб перемогти тебе. Тренуйся сьогодні, щоб завтра бути першим. Ти загинеш, якщо пожалієш ворога. Ворог перестає бути ворогом, тільки тоді, коли він мертвий… Переможемо або вмремо за Україну, бо мертві сорому не знають. Тільки той є справжній розвідник, хто має за честь віддати своє життя за Христа Бога, Неньку-Україну та побратима”.

Того червня 2014 року операцію було розпочато удосвіта. Бійці мали знищити укріплення загарбників і звільнити населені пункти у районі Ямполя. Сам Ямпіль взяли тоді ж без ускладнень. Десантники вийшли в тил противника і взяли висоту біля мосту через Сіверський Донець. Група, у якій був капітан Воробець, потрапила в засідку біля села Закітне. “Яструб” першим відкрив вогонь у відповідь і встиг знищити двох терористів, перш, ніж дістав снайперську кулю. Разом із ним того дня загинули семеро бійців бригади. Двох із них потім довго не могли знайти. “Найшли їх… закопаними… – згадує Ксена. – Місцеві мешканці поховали… Вони і хрест поставили, і проводили до того місця… Пам’ятник в тому місці відкрили… плиту розбили торік “добрі люди”. Вони не розуміють, що вони не розіб’ють пам’ять… ми поставили новий!”

“Я зі своєї сторони ніколи цього не пробачу… – додає вона. – За ротного нашого, за інших хлопців… Степан Степанович Воробець – славний розвідник, таких розвідників більше немає… залишити родину без батька, двох малих дітей… а скільки таких?..”

Проте військову династію, як і хотів, Степан Степанович таки встиг створити – його старший син йде слідами батька і також збирається бути військовим.

“Він спостерігає за нами, оберігає, дивиться за нами з неба… – переконана заступниця командира роти. – Дуже зараз його не вистачає, якщо чесно. Він нас багато чому навчив. Завжди казав, що в розвідроті мають бути тільки кращі люди. Потрібно жити підрозділом! Я обіцяла їм… всім, хто вже у кращому, світі, що поки я тут, про них ніхто не забуде”.

Олена Максимиенко