ЗМІ про нас

Військові трюки наших розвідників, або про нестандартні способи ведення розвідувальних дій підрозділу “Бороди”

6 грудня 2016 року / видання Міністерства оборони України “Народна армія”

…Чекати більше не було cил – час повернення останньої “трійки” його розвідників “з тієї сторони” вичерпався понад годину тому. Прислухаючись до віддалених нічних пострілів, Микола сам рушив за маршрутом повернення хлопців. З настанням темряви він відправив кілька груп у розвідпошук, бо суцільної лінії зіткнення на Луганщині на початку літа 2014-го ще не існувало, тому конче була необхідна точна інформація про ворога

Йшов повільно, “котячою ходою”, час від часу залягаючи й озираючись навколо через “нічник”. Хвилин за тридцять побачив крізь окуляри приладу постать. Попластував їй напереріз, приготувався до стрільби і, направляючи долонею звук голосу вбік, тихо вимовив умовне: “Миша, миша…” З полегшенням почув відгук російською: “Кот на крыше”, кинувся до побратима:

– Ти цілий? Чому з двома автоматами?.. Що з хлопцями?

– Другий – не мій, трофейний. Хлопці поранені, залягли в балці за півтора кілометра звідси. Чекають на допомогу. Я їх обколов і перев’язав, але рани серйозні, джгути наклав з годину тому. На броні звідти відразу забрати не вийде – кругом “сепари”, миттю підіб’ють. Пішки добиратися також ризиковано, снайперів тут, як бліх у собаки… Думай, “Бородо”, часу в нас обмаль!..

Ми із “Бородою” стоїмо в офісі білоцерківської філії Асоціації учасників бойових дій і учасників АТО. Вперше бачу його зажуреним.

“Борода” показує на фото хлопців:

– Цього вже нема… Оці двоє – інваліди. Цей і цей були важко поранені. Один із них, Сергій Селезень, інвалід війни, переніс десятки операцій, проте мріє стрибнути з парашутом. Той, що посміхається, – щасливчик, єдиний, хто жодного разу не був поранений чи контужений, хоча воював “без жартів”. Зараз служить за контрактом.

Намагаюсь повернути розмову до історії з розвідниками. “Борода” неохоче повертається до важкої теми:

– Розповідати майже нічого. На карачках з півтора кілометра тягнули пацанів на саморобних ношах. Снайпери не давали голову підняти, пристрілялися. Потім наші на броні підскочили, прикрили, евакуювали… Давайте про щось веселіше розповім. Знаєте, взводом на війні сміялись частіше, ніж тут.

“Борода” згадує командира підрозділу, до якого тимчасово придали його відділення. Офіцер виявився недосвідченим. Скомандував своїм зайняти кругову оборону і… спостерігати. Хлопці зауважили, що даних про противника жодних, добре б промацати “се парів”. Але командир ініціативу не підтримав. За тиждень викликає: негайно потрібна інформація про наявність противника в навколишніх селах і на шахті “Червоний партизан”. Хлопці хитро перезирнулися і поклали на стіл докладний рапорт про диспозицію, ще й трофейні зразки російської зброї та спорядження. У того очі на лоба мало не полізли: чому ходили без наказу, як наважилися?! Але інформацію взяв, а згодом ще й подякував…

Або інша історія. Стоїть спека під сорок, хлопці ведуть пошукові дії – вивчають зміни в системі оборони окупантів після невдалого штурму Червонопартизанська українськими підрозділами. Два дні в них уже нема ні їжі, ні води. На третій день одному побратиму з авантюрним характером набридло голодувати. Він роздягся до трусів, вийшов до крайньої в одному із сіл покинутої хати і спокійно назбирав городини.

Нікому зі спостерігачів противника й на думку не спало, що цей безтурботний “селюк” у сімейних трусах – небезпечний, як кобра, ворожий розвідник. “Бороді” цей трюк настільки сподобався, що наступного дня він із товаришами перевдягнулися в незрозумілої приналежності камуфляж, заїхали на “бусику” без номерів просто на центральну площу захопленого “сепарами” села до магазину і… не кваплячись, накупили повний багажник провізії.

Побратим “Бороди” Михайло Боярський теж дещо розповів про нашого героя:

– Коля прийшов у навчальний взвод десь за місяць після початку нашої інтенсивної підготовки до відправки в район АТО. Ми вже згадали, чого колись вчилися, відновили навички і вважали себе “крутішими за варене яйце”. Хлопці служили строкову в спецпідрозділах, всі були вправними стрільцями, бійцями єдиноборств не нижче рівня кандидата в майстри спорту, чудовими слідопитами, мінерами і таке інше. Однак коли ми побачили, що вміє “Борода” в рукопашній, як вправляється зі зброєю і оцінили рівень його спеціальних знань – відчули себе дітьми.

Загалом війна для “Бороди” зайняла півтора року, протягом яких він із своїм підрозділом виконав десятки найскладніших розвідувальних операцій. Нині Микола Гніушевич є членом правління Асоціації учасників бойових дій і учасників АТО та реалізує низку соціальних проектів для ветеранів війни. Одним із найуспішніших, наприклад, є виділення учасникам АТО земельного масиву на 1200 ділянок під дачі в Білоцерківському районі.

Віктор ШЕВЧЕНКО