ЗМІ про нас

“Військова кмітливість на війні іноді відіграє вирішальну роль”, –

Листопад 2017 року // прес-служба 72 окремої механізованої бригади

переконаний бойовий офіцер, який в АТО пройшов шлях від головного старшини бригади до заступника командира розвідувальної роти з морально-психологічного забезпечення ”.

Колона підрозділів батальйонно-тактичної групи 72-ї окремої механізованої бригади входила до Старобешева. Днями відгриміли салюти на святковому Хрещатику, щойно російськими окупантами були розстріляні колони українських військ, що виходили через міфічний “зелений” коридор з Іловайська… Звідти тепер йшли потоки поранених та виходили крізь соняшникові поля й лісопосадки розрізнені групи вояків, які проривалися з оточення. Завданням білоцерківської піхоти було зайняти й утримувати селище Старобешеве, а головне – два мости через Кальміус, і чекати на них підходу колони з пораненими.

Десять бойових машин піхоти та 5 танків наблизилися до селища впритул. Над колоною стояла курява пилюки, та навіть крізь неї було добре видно блокпост на в’їзді. “Наш? Чи – російський?” – пролетіла думка у голові. На блокпості стояв БРДМ із українськими тактичними знаками – білими смугами. Втім, це ні про що не говорило – у ті дні ворог вдало маскувався під українців, аби ввести їх в оману. Крім того, на той час уже вистачало нашої техніки, втраченої в боях та під час відступу, тож БРДМ уже цілком міг належати противнику.

Біля бронемашини – незрозумілої приналежності вояк у камуфльованих штанах кольору “дубок” та тільнику. Виявилося – таки сепаратист чи найманець. Він також був введений в оману наближенням української колони, адже ця техніка, на його думку, також могла бути “віджатою”, а по ній якраз збоку українських військ почав працювати міномет…

“Бехи” й танки пролетіли у куряві повз розгубленого горе-постового без єдиного пострілу. Зайнявши мости й центр селища, піхота розсипалася, організовуючи кругову оборону.

– І тут до нас приходить якийсь клоун із РПГ! – згадує тодішній головний старшина бригади, нині – вже лейтенант Руслан С. – На той час Старобешеве вже кілька днів знаходилося в руках противника, тож цей найманець чи “шахтар-тракторист” – Бог його знає, ким він був – прийняв нас за своїх. Підійшов і причепився: “Заберіть цей гранатомет, скільки я з ним лазити буду, як дебіл?!”. Ну й – забрали! Побачили на його формі георгіївські стрічки й зрозуміли, з ким справу маємо!

Та головним трофеєм став не гранатомет, а радіостанція, яку українські вояки відібрали в полоненого. Завдяки ній вони протягом наступних годин мали змогу прослуховувати перемовини ворога й успішно знищувати його, знаючи усі маневри. Бій тривав понад три години, і за цей час, за підтвердженими радіоперехопленням даними, українці знищили понад півсотні адептів “руського миру”. Настріляли б і більше, та й кругову оборону могли значно довше тримати, але тут до них із білим прапором підійшов парламентер. Виявилося – свій.

– Хлопці, я – з колони з пораненими, – тихо вимовив стомлений боєць. – Сєпари не пропускають: кажуть – або ви виходите, або вони знищують колону…

Зрештою було прийнято рішення про вихід зі Старобешева. Адже метою білоцерківців якраз і було забезпечення безперешкодного проходу саме цієї колони під прапорами з Червоним Хрестом.

– Коли виходили, пересвідчилися: дуже добре, що вийшли без бою, – продовжує розвідник. – На виході побачили чоловік 50 із птурами й мухами – зрозуміли, що важкувато б довелося з боєм прориватися…

А ще біля блокпосту українці побачили двох російських полковників. Причому, один із них, за кермом “Ниви”, геть не приховував, що є кадровим російським офіцером, а другий видавав себе за “спадкового комбайнера”.

У цій, першій кампанії 72-ї бригади Руслан С. командував відділенням. Будучи головним старшиною бригади, на початку війни він попросився на будь-яку “бойову” посаду в підрозділ, і був тимчасово призначений командиром бойової машини. Взагалі ж його службовий шлях вражає своїм розмаїттям. Служба за контрактом для Руслана Леонідовича розпочалася у 1-й окремій танковій бригаді. Коли почалося формування 5-ї окремої механізованої бригади для відправки в Ірак, його, добровольця, було переведено до 72-ї бригади, на базі якої формувалася нова частина.

На Близькому Сході вояку довелося побувати двічі. У складі 5-ї бригади він був зв’язківцем, а після кількох місяців відпочинку в Україні вже у складі 7-ї бригади – кулеметником БТР-80. Саме на іракській землі сержант отримав свій перший бойовий досвід. Під час супроводу колон військової техніки та вантажів неодноразово він потрапляв у засідки, де вчився відстрілюватися, пізнавав воєнну науку.

Повернувшись до 72-ї бригади, служив на посадах командира відділення, заступника командира взводу, начальника топографічного складу. Коли ж бригада перейшла на новий штат, закінчивши з дипломом із відзнакою військовий коледж сержантського складу, він обійняв посаду головного старшини бригади, на якій і зустрів війну.

Командиром відділення на БМП-2 прапорщик пройшов з боями Червонопартизанськ і Старобешеве, а під час другої ротації – Петрівське та Волноваху. Там він прийняв під командування розвідувальний взвод.

– Наша розвідрота тоді зайняла Волноваху, – посміхається лейтенант, – причому, зробила це в доволі цікавий спосіб. Командир, “Скат”, мобілізував місцеву міліцію, яка потім допомагала нам. Знаючи, що в місті повно прибічників сепаратистів, які зливають їм інформацію про наші пересування, “Скат” втілив у життя ще одну військову хитрість. Парою “бех” ми заходили в місто через один блокпост, виїжджали через інший, кружляли навколо Волновахи і, змінивши зовнішній вигляд машин – знімаючи чи знову підіймаючи прапори, маскувальні сітки – знову заходили в місто, вдаючи велику кількість техніки! Згодом від місцевого населення дізнавалися, що “військ зайшла сила силенна”.

Взагалі, військова кмітливість, а іноді й – неприкрите нахабство, дії напролом, переконаний офіцер, на війні мають величезне значення й нерідко рятують ситуацію. Крім вже згаданих епізодів з ворожою рацією та маневрами з входом-виходом техніки Руслан Леонідович може розповісти багато історій. І про СП “Наглий” – курган на нейтральній території між нашими й ворожими позиціями, на якому білоцерківці ночима рили укриття, а вдень, користуючись тим, що сонце било противнику в очі, як то кажуть, “внаглу” привезли на курган бронекупол і без єдиного пострілу встановили його, зробивши спостережний пост на стратегічно важливій висоті. І про прапорщика, який, коли батальйон стояв поблизу його тимчасово окупованої малої батьківщини, примудрявся з рідного обійстя корегувати вогонь нашої артилерії, а потім – повертатися через ворожі блокпости до своєї частини. Багато таких історій знає кожен, хто воював. І багато кому подібні сміливі й кмітливі дії врятували життя.

Завершується третя кампанія бригади Чорних Запорожців, а відтак – і його, лейтенанта Руслана С., третя ротація. Кожна – плюс-мінус по року. Цього разу “Чорні Запорожці” обороняли Авдіївку. Тут командир розвідвзводу став заступником командира роти з МПЗ. І це не здивувало нікого, адже хто – психолог та кращий знавець душ, як не він, колишній старшина?! Знає всіх і кожного, ніколи не розповідає про себе – тільки про бойових побратимів, завжди допомагає підлеглим і товаришам і словом, і ділом. Ось він – справжній бойовий психолог, досвідчений вояк, надійний товариш, а ще – неабиякий експерт із військових хитрощів!

Олексій ТРИГУБ