Батьки Сашка вихідці з Старокостянтинівського району, тривалий час проживають в Криму, поряд з Красноперекопськом, де і народився та проживав наш герой. Олександр часто приїздив в гості у наше місто, де мешкає його старша сестра. Восени 2013 року Олександр в черговий раз приїхав до Старокостянтинова, де зустрів чарівну дівчину Наташу з якою у червні наступного року одружився.
Після захоплення росіянами Криму та з початком російсько-української війни, Сашко неодноразово через військкомат намагався потрапити до українського війська. В листопаді 2014 року Олександр підписав контракт та став стрільцем роти охорони авіаційної бригади. З перших днів служби зарекомендував себе як дисциплінований та ініціативний військовослужбовець. Так звана антитерористична операція переросла в повноцінну війну і Сашко намагався потрапити на передову, неодноразово писав рапорти про зарахування до зведеного підрозділу “Дика качка”. В один із днів він потрапив на бесіду до командира 8 полку спецпризначення в Хмельницькому, де оцінили бажання бійця проходити службу в цій елітній частині та надали письмову згоду на переведення. Але доля розпорядилась інакше. До авіаційної бригади в серпні 2015 року надійшов наказ відрядити військовослужбовців на комплектування частин Сухопутних військ і Олександр разом з групою товаришів потрапив до сформованої 58 мотопіхотної бригади, що проходила бойове злагодження на Рівненському полігоні.
Проходячи службу в ремонтному автомобільному підрозділу, Сашко домігся переводу до розвідувальної роти та в листопаді прибув до нового місця дислокації, село Верхньоторецьке Донецької області. Саме там він отримав своє перше бойове хрещення та позивний “Циркач” за мужність та відчайдушність. Основні бойові завдання, що їх виконував Олександр з товаришами були розвідка позицій російських найманців в районі Горлівки. Розвідники здійснювали бойові рейди у тил ворога, виявляли техніку та живу силу терористів. Там же він і отримав свою першу контузію потрапивши під мінометний обстріл.
Враховуючи високий професіоналізм, мужність та відвагу Олександра, командування бригади призначає його командиром розвідувального відділення та присвоює звання “сержант”.
З лютого цього року розвідгрупу “Циркача” перекинули до Авдіївки, де до основних розвідувальних завдань ще додались і штурмові функції. Саме ці мужні та відважні хлопці спільно з групою 74 розвідбату, штурмовою групою з “Правого сектора” при підтримці піхотинців з 16 батальйону вибили російських наймитів зі славнозвісної Авдіївської промзони. Саме з промзони терористи обстрілювали наші позиції та житлові квартали старої Авдіївки. Крім того наші бійці встановили вогневий контроль над ділянкою дороги “Ясинуватська розвязка” по якій сепаратисти перекидали техніку та озброєння з Донецька до Горлівки. Серед тих, хто назавжди залишився на донецькій землі були і кадирівці, і російські “відпускники”, і місцеві прихильники “руського миру” та інша непотріб.
Оговтавшись після нищівної поразки та понесених втрат, ворог кинув великі сили на те, щоб вибити наших захисників з займаних висот та території промзони. Але численні атаки на позиції наших підрозділів, обстріли з великокаліберних видів зброї, в тому числі і артилерійських систем та танків, до речі заборонних Мінськими угодами, розбивались об непохитну скелю мужності та відваги українських бійців.
29 березня при виконанні спеціального завдання розвідгрупа у складі якої був і сержант Олександр Семенюк рухалась у ворожий тил, і несподівано в нічній тиші “Циркач” почув приглушений хлопок характерний для приведення в дію ручної гранати. Це на прихований “сюрприз” – розтяжку наступив сапер групи, що рухався попереду. Він миттєво зорієнтувався та впав на сторону, і це врятувало йому життя. Напарник Олександра Дмитро тільки встиг різко повернутись і всім тілом закрив нашого земляка, прийнявши у своє тіло левову частину осколків. Сам же Сашко отримав осколкове поранення в праву скроню голови та кисть правої руки. Впавши на землю розвідники миттєво відкрили вогонь та витягнули пораненого Дмитра з під кулеметного обстрілу. Сам же “Циркач” продовжував вести вогонь з автомата та підствольника і разом з кулеметником зі складу групи прикривав відхід товаришів.
Після відходу групи з під обстрілу Сашкові надали медичну допомогу та разом з товаришем відправили до військового госпіталю в Красноармійськ, де видалили осколок з голови, який на щастя великої шкоди не наробив. Після лікування Олександру надали місяць відпустки за станом здоров'я, який він провів з родиною, допоміг посадити город батькам дружини та зустрівся з товаришами по службі в нашій частині. І хоча болить рука в якій залишився осколок, і кожну ніч сняться обстріли, Сашко сповнений оптимізму та віри в перемогу та рветься в рідну розвідроту.
Найбільше бентежить Олександра той факт, що він не спілкується з рідним батьком, який не підтримав вибір сина захищати Україну та піддався на брехливу інформацію російських телеканалів про жахи міфічних “бандерівців”.
Відпустка закінчилась швидко і Олександр відбув до рідної частини. Щастя та вдачі тобі, та щоб Божа Матір охороняла тебе завжди!
Велику допомогу Олександру спеціальною екіпіровкою та спорядженням надали наші земляки захисники Донецького аеропорту Андрій Казмірчук, Вадим Василюк та Дмитро Арсенюк.
Сергій Жмурко