Розробляючи плани знищення української державності, ворог бачив перед собою вбоге та деморалізоване українське військо з практично знищеним матеріальним забезпеченням. Така структура не те що не могла вистояти у бойових діях, вона не змогла б вижити поза пунктами постійної дислокації. На всенародну підтримку понівеченої ворожими агентами та бездарними політиканами української армії не розраховував ніхто.

Волонтерський рух, що розгорнувся в Україні після початку неоголошеної війни, став унікальним явищем. Таку підтримку від громадян, яку отримує сьогодні українське військо, мабуть не отримувала жодна армія світу. Поки військові зі зброєю у руках відстоюють суверенітет України, волонтери у тилу роблять усе можливе, щоб забезпечити їх необхідними речами та продуктами. Школярі, у вільний від занять час, плетуть маскувальні сітки, жінки шиють одяг та розвантажувальні жилети, збирають медикаменти, готують суміші для приготування борщів, чоловіки складають безпілотники, купують тепловізори, продукти, теплі речі, заготовлюють дрова та везуть все це на передову.

Навіть у жорстоких умовах збройного протистояння українські військові залишаються справжніми чоловіками і людьми. Не все те, що привозять волонтери, залишається у підрозділах Збройних Сил. Завдяки тому, що волонтери привозять багато харчів, військові мають можливість допомагати місцевим та біженцям із інших районів зони АТО.

Українські волонтери своєю працею щодня рятують життя українським воїнам на передовій. Розвідники кажуть, що без їхньої допомоги цю війну давно б вже програли, а з нею обов’язково вистоять і переможуть, а ще мужні воїни зі сльозами на очах читають дитячі листи і дякують всім за підтримку – таку необхідну саме сьогодні, в найскрутніші для держави та її війська часи, таку несподівану і в той же час надихаючу на подальші перемоги.