Спецназ був справою його життя. Справою, яку він не лише знав, адже пройшов шлях від солдата до командира військової частини спецпризначення, він її любив, тому виховав та долучив до неї не одне покоління мужніх, відданих своєму народові, високопрофесійних захисників Вітчизни. Юрій Борисович для своїх підлеглих був більше ніж командиром, він був великим Воїном і вкотре довів це, прикривши своїм тілом бойових побратимів.

Характер воїна у Юрія Олефіренка проявився ще під час афганської війни, коли він за власним бажанням залишився воювати на другий термін у складі 459 окремої роти спеціального призначення. Після повернення з Афганістану вступив до Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища.

За час служби у частинах спеціального призначення Збройних Сил України Юрій Борисович був нагороджений державними нагородами та багатьма відзнаками Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Звільнившись у запас, офіцер не зміг залишатися осторонь від боротьби свого народу за незалежність і цілісність країни. Коли в Україну прийшла війна, він добровільно звернувся до військкомату, щоб повернутися на військову службу. В антитерористичній операції його підрозділ відважно виконував надскладні завдання командування. Мужність і відвага, патріотизм та жертовність командира стали прикладом для всіх підлеглих. Люди йшли у бій, бо бачили його поряд і вірили його словам і його вчинкам.

В черговий раз виконуючи завдання на передових позиціях, Юрій Олефіренко разом з підлеглими виявив та надав вищому командуванню інформацію про мінометні позиції противника, з яких у той час вівся інтенсивний вогонь. Завдяки оперативній та точній доповіді командира українська артилерія знищила ворогів, тим самим зупинивши обстріл села з великою кількістю мирних мешканців. Але під мінометний обстріл російських найманців потрапив і підрозділ Юрія Борисовича. Намагаючись врятувати людей, офіцер своїм тілом прикрив від осколків мінометної міни трьох підлеглих, сам при цьому отримав множинні поранення. Під час евакуації до медичного закладу серце відважного командира зупинилося.

Співробітники Головного управління розвідки Міністерства оборони України висловлюють щирі співчуття рідним і близьким покійного. Він був прикладом для підлеглих та бойових побратимів, вірно служив Батьківщині, професійно виконував обов’язки командира, рішуче діяв, захищаючи свій народ. Пам’ять про героя житиме в наших серцях вічно.