Голова української воєнної розвідки пояснив спотворення інформації в Росії та чому Москва “буде змушена вивести війська з України”.

Голова української воєнної розвідки (ГУР) 37-річний генерал Кирило Буданов прийняв “Le Monde” у своїй штаб-квартирі в Києві. Військові знаки розрізнення та картини вкривають стіни його кабінету, а стіл уставлений медалями. На підлозі – купа гранатометів, автоматів і пістолетів: “російська зброя”, – сказав він, – трофеї, відібрані у ворога підрозділами, якими він командує. Перед ним на екрані проектора карта Google Earth Москви. “Їх першочерговою метою був Київ. Чому б мені не подивитися на карту Москви?” сказав він з посмішкою…

Після закінчення Одеської військової академії у 2007 році К.Буданов служив у спецназі ГУР, а також у Службі зовнішньої розвідки (СЗР). З часів російсько-української війни 2014 року неодноразово отримував поранення під час таємних операцій, що й донині є засекреченими. На нього було здійснено кілька замахів, зокрема підрив його автомобіля. Молодого генерала у 2020 році призначив президент Володимир Зеленський начальником ГУР.

Через рік після російського вторгнення в Україну, як би ви описали поточний стан війни?

Якби я мав точну відповідь на це важливе запитання, жити було б легше. Скажімо так, я вважаю, що ми наближаємося до кінця війни.

Як ви бачите закінчення війни?

Завершення цієї війни можливе лише за умови відновлення територіальної цілісності України до її міжнародно-визнаних кордонів 1991 року. Будь-який інший варіант для нас неприйнятний. Будь-яка територіальна поступка згодом може призвести лише до нового конфлікту.

На Донбасі, на сході країни, точаться бої. Як ви вважаєте, чи має нинішній російський наступ шанси на успіх?

Вони не виграють. Завоювання Донецької та Луганської областей було ціллю росіян протягом року, і досі їм це не вдалося. Треба лише згадати Бахмут, який вони атакують з липня і який, за їх словами, “майже під контролем”. Зараз лютий, а вони все ще намагаються його підкорити.

Реальність така, що після року війни Росія не має тієї армії, яка була на початку. Багато російських підрозділів перебувають у другій або навіть третій хвилі поповнення солдатами, які, очевидно, не такі навчені, як початкові сили. Моя логіка дуже проста: якщо перша частина не змогла виконати свою місію, то нереально, щоб друга або третя частина підрозділу досягла будь-якого успіху.

Розглянемо окремий приклад недавніх атак росіян на Вугледар, які зазнали поразки. Кістяк штурму склала 155-та бригада морської піхоти. Ми знайомі з цією бригадою, з якою зіткнулися торік під Києвом під час дуже важких боїв. На той час це була справжня 155-та, дуже добре оснащена, дуже добре навчена частина. У Вугледарі ми взяли в полон хлопців зі 155-ї, і жоден з них не був справжнім морським піхотинцем. Ми їх допитали і дізналися, що максимум у кожному взводі було лише по два бійці з вихідного підрозділу. Більшість із них були моряками, знятими зі своїх кораблів, або особами матеріально-технічного забезпечення, забраними зі складів. Їх відправили на Донбас, де раптово призвали до десантно-штурмового підрозділу морської піхоти. Ми побачили результат.

І така ж ситуація повторюється у всіх збройних силах Росії. Вони повністю знищили свій бойовий потенціал у перші дні та тижні цієї кампанії. Є місця вздовж лінії фронту, де їм вдалося просунутися на 100 або навіть 500 метрів, але в інших місцях вони були відкинуті до початкових позицій. У них більше немає підрозділів, здатних глибоко прорватися через лінію фронту. Значних переміщень не було. Їхня найважливіша перемога за останній час була в Соледарі, і їм знадобилося близько чотирьох місяців, щоб взяти місто, яке, погодьтеся, насправді, це не що інше, як велике село. Який у них прорив?

Чому ж деякі українські чиновники останніми тижнями говорять про ризик нового широкомасштабного наступу Росії?

Коли Президент [Володимир Зеленський] згадує про триваючу російську операцію, він має рацію. Російська операція була розпочата [у січні] і триває досі. Але ця операція настільки мала, що її ніхто особливо не помітив, окрім наших підрозділів, які стоять на передовій. Росіяни продовжуватимуть кидати в бій усі свої сили, але загрозу не можна порівнювати з тією, що була на початку війни.

Що ви думаєте про припущення застосування ядерної зброї?

Ті, хто говорить про застосування ядерної зброї, нагадують мені тих, хто говорив про неминучий широкомасштабний напад з Білорусі. Вони кажуть, що “впевнені”, що “завтра” буде напад, а на моє запитання, на основі якої інформації базується їхня думка, відповідають лише: “знаємо”. Я не поділяю цих думок. Застосування ядерної зброї обійдеться непідйомною ціною для самої Росії.

На вас тиснуть, щоб ви не використовували зброю, надану вашими союзниками, проти території Росії?

Ми не використовуємо західну зброю для ударів по території Росії, щоб не поставити цю [західну] сторону в незручне становище. Напади на територію Росії здійснюються з української зброї. І, звичайно, багато з цих інцидентів пов’язані з порушеннями Росією процедур безпеки [він посміхнувся, оскільки Україна ніколи не підтверджує свої операції на території ворога].

Рік тому ви були одним із небагатьох, хто вірив, що Росія збирається вторгнутися в Україну. Чому так мало людей у це повірили?

Не знаю. Я б відповів запитанням. Чому люди повинні були в це повірити? Чи мали вони досвід, інформацію, щоб повірити цьому? Це моя робота, я можу покладатися на факти та мати судження.

Під час першого етапу війни і битви під Києвом ви боялися, що російська армія може завоювати столицю?

Ні, абсолютно ні. Якби я в це повірив, ми б вжили інших кроків. Насправді, що стосується мене, я працював у цьому офісі тоді і працюю тут досі. Я ніколи не переїжджав.

Маючи наявну у вас інформацію, як ви аналізуєте стратегію Володимира Путіна та стан російської влади та військового командування?

Важко знати, як сьогодні російське керівництво сприймає реальність. Перш за все, необхідно розуміти, що російська система – це вертикальна система, де інформація передається від начальника до начальника і до моменту, коли вона потрапляє до верху, вона може бути значно спотвореною в порівнянні з початковим повідомленням. Це конкретна слабкість цієї системи. Неправда сказати, що вони не володіють справжньою інформацією про те, що відбувається, але ми точно знаємо, що звіти, подані російському керівництву, дуже відрізняються від інформації, яка була зібрана спочатку. Кожна ланка командного ланцюга спотворює інформацію на користь того, що вищий ешелон хоче передати наверх.

Бахмут – типовий приклад такої ситуації. З липня звітують, що “майже взяли Бахмут”. У їхніх початкових звітах наводяться деталі та реальність ситуації, але коли інформація надходить вгору, стає так чи інакше, що це “ціль, яка незабаром буде досягнута”.

Російське керівництво, звичайно, усвідомлює, що між тим, що їм говорять, і реальністю є викривлення. Вони наказують, наприклад, завершити захоплення Донецької та Луганської областей до 31 березня, але тільки в середині квітня зрозуміють, що знову провалилися. Тоді настане новий етап у їхньому розумінні різниці між повідомленнями, які вони отримують, і реальністю, і вони знову вирішать щось із цим зробити. Але оскільки командування операцією в Україні тепер передано Начальнику Генштабу Збройних сил, найвищий офіцер росії, вони не зможуть звинуватити когось ще у своїх помилках.

З чим ви пов’язуєте цю проблему спотворення російської розвідки?

Бояться.

Ваша структура відповідає за обмін військовополоненими з Росією. Чи є ще якісь питання, з яких ви спілкуєтеся з російською воєнною розвідкою?

У нас є певний рівень спілкування, коли це необхідно, іноді за їхнім бажанням, іноді за нашим бажанням. Наразі мова йде лише про обмін полоненими.

Ви кажете, що кінець війні вже близько. Яким, на вашу думку, буде мир і майбутнє Росії?

Росія буде змушена вивести свої війська з території України і під тиском [української] армії, і під тиском внутрішньо-російських політичних процесів, і під тиском [міжнародної] дипломатії. Росія буде змушена зробити цей вихід незабаром, інакше це швидко призведе до краху російського режиму. У нього немає іншого рішення. У росіян була можливість спокійно вийти з ситуації, яку вони самі створили. Вони не хотіли зупинятися. Вони обрали шлях ескалації. Це створює для них проблеми.

Тоді на Росію чекають дуже важкі часи. Виникне питання про політичну та безпекову архітектуру цього регіону, який простягається від Східної Європи до азіатської частини Росії. Потенційно це може змінити політико-територіальну конфігурацію Російської Федерації. І це не питання десятиліть, це може статися швидко. Світу не потрібна Російська Федерація в тому вигляді, як вона є сьогодні, яка загрожує всьому світу. І крім ядерної загрози, Росії більше нічого запропонувати. Ця загроза нікому не потрібна. Росії доведеться змінюватися.

Яким Ви бачите майбутнє України?

Україна стане новим регіональним центром сили.

А яким Ви бачите своє особисте майбутнє? Росія все ще намагається Вас вбити?

Раніше було кілька спроб... Але в 2023 році ще не було жодної.