ЗМІ про нас

Українська розвідка, або як мудрий панує над зірками

6 вересня 2021 року/Український центр безпеки та співпраці
Українська розвідка, або як мудрий панує над зірками

Їхні імена та обличчя нікому не відомі, їх не часто показують по телевізору. На їхніх шевронах сова, яка здіймає меч над Росією, а за їхніми командирами затято полюють російські спецслужби. Вони – українські розвідники. 7 вересня Головне управління розвідки Міністерства оборони України відзначатиме 29 років з дня свого заснування, а його співробітники продовжують щоденно виконувати свою надскладну та небезпечну роботу заради держави та народу, без жодного права на славу.

Як формувалася українська розвідка та якими були її перші роки? Як піддавалася цілеспрямованому знищенню і як змогла відродитися? Як зупиняла російське вторгнення і дотепер продовжує нищити ворога? Як здобула повагу партнерів та ненависть ворогів?

Вірні Україні

З відновленням у 1991 році Незалежності України постала гостра потреба розбудови власної системи національної безпеки та оборони. Так, паралельно з формуванням українського війська, почалося створення власних розвідувальних органів. Ядром процесу виступили українські офіцери, які проходили службу у підрозділах розвідки радянської армії як в Україні, так і за її межами. Саме на них ліг основний тягар організаційно-кадрової роботи по створенню розвідки українського війська фактично з нуля.

Мало хто знає, але спочатку головних розвідувальних структур в Україні було дві.

Так, ще у лютому 1992 року було створено управління розвідки тоді ще Головного штабу Збройних Сил України. Її завданням було вибудувати єдину систему розвідки української армії, налагодити її на оперативному рівні. Наступним кроком стало створення системи воєнної розвідки стратегічного рівня. Так, 7 вересня 1992 року Указом Президента України було сформовано Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони України. Саме цього дня українські розвідники і відзначають своє професійне свято.

Існування двох головних розвідувальних органів різного підпорядкування – Міністру оборони і начальнику Головного штабу створювало безліч перешкод, потребувало додаткового часу на численні узгодження між структурами і загалом гальмувало процес створення ефективної системи воєнної розвідки. Тому 6 липня 1993 року Президент Леонід Кравчук видав новий указ про створення Головного управління військової розвідки на базі двох українських розвідувальних структур, яке 14 квітня 1994-го отримало свою сучасну назву – Головне управління розвідки Міністерства оборони України – ГУР.

“Воєнна розвідка мала певні складнощі і, як показує життя, мала й перевагу. Перевагу в тому, що ми не трансформувалися як інші силові структури, які могли поміняти прапор і символи” – згадував пізніше перший очільник ГУР Олександр Скіпальський, зазначаючи при цьому, що воєнна розвідка з початку свого становлення будувалася на вірності молодій незалежній Україні.

З формуванням єдиної структури розпочалася й інтенсивна підготовка підрозділів спеціального призначення воєнної розвідки, курування яких доручили Ярославу Горошку. Він був воїном-афганцем, одним з небагатьох героїв Радянського союзу, який отримав це звання ще за життя. Йому пророкували стрімку кар’єру у Москві, але як тільки Україна знову стала незалежною, Ярослав Павлович повернувся на Батьківщину. Вольовий, професійний, жорсткий командир – так згадують про Ярослава Горошка побратими та спецпризначенці, які навчалися під його керівництвом. У його обов’язки, крім іншого, входило навчання бойових плавців, чому він приділяв особливу увагу. На жаль, під час чергового занурення Ярослав Горошко трагічно загинув, однак його ім’я назавжди записано у залі слави ГУР.

З міркувань совісті

За усі роки незалежності наші військові взяли участь у десятках миротворчих місій на території інших держав, в яких українські розвідники завжди були на передовій.

Дев’яності роки минулого століття були надскладними не лише для України, але і для всього світу. Росія розпалила військові конфлікти у Молдові та Грузії, російські найманці воювали у Азербайджані та інших гарячих точках Європи та світу, зокрема у війні на Балканах. Охоплена війною Боснія і Герцеговина занурилася у протистояння на три фронти. Міжнародний миротворчий контингент, у складі якого була і українська військова місія, довгий час не міг зупинити кровопролиття. У 1995 році весь світ сколихнули жахіття геноциду, вчиненого армією боснійських сербів у Сребрениці, коли було знищено 8000 цивільного мусульманського населення віком від 12 до 77 років. Така доля очікувала і жителів анклаву Жепа, який захищав український контингент, одним із командувачів якого був розвідник Микола Верхогляд.

На відміну від нідерландських миротворців у Сребрениці, совість українців не дозволила їм залишити мирних мешканців на вірну смерть. На той час Жепу охороняли лише 79 українських військових, які до того ж піддавалися постійним обстрілам з боку армії боснійських сербів. Розвідник Верхогляд особисто вів виснажливі перемовини з лідером боснійських сербів Ратком Младичем (нині відбуває пожиттєве ув’язнення за вчинені військові злочини) і врешті-решт домовився про евакуацію цивільних мешканців. У результаті операції українських миротворців за підтримки французьких військових, було врятовано більше 10 тисяч боснійських мусульман.

Того ж 1995 року за участі військових розвідників була відбита перша атака Росії на Крим, яка намагалася укоренити на півострові владу так званого «президента Криму» Юрія Мєшкова. Українські розвідники брали участь у встановленні безпеки та миру в Іраці у складі сил міжнародної коаліції впродовж 2002-2005 років. У 2003 році Росія здійснила чергову атаку на Крим, розпочавши будівництво дамби до острова Тузла у Керченській протоці. Саме завдяки оперативній роботі розвідників тоді вдалося попередити анексію української території.

На початку 2000-х років український парламент ухвалив Закон «Про розвідувальні органи України». Згідно з ним Головне управління розвідки Міністерства оборони України було визначено розвідувальним органом воєнного відомства України зі статусом спеціального органу державної влади.

Спроба знищення та відродження

3 встановленням у 2010 році диктатури Януковича для Збройних Сил України і Головного управління розвідки зокрема розпочалися складні часи. На чолі міністерства оборони призначалися агенти Російської Федерації, які свідомо знищували зокрема і систему воєнної розвідки України. Так, на початок 2014 року діяв міждержавний договір з Росією, згідно якого заборонялася взаємна розвідка, і за дотриманням якого уважно стежило тодішнє керівництво держави. У результаті, перед початком російсько-української війни, воєнна розвідка не мала достатніх даних про російську армію, її пересування та скупчення на кордоні. З іншого боку розвідувальні підрозділи бригад Збройних Сил України, на тлі цілеспрямованої кількарічної деморалізації армії, залучалися до нехарактерних для них завдань як найбільш дисципліновані та професійні. Наприклад для супроводу військових колон та організації блокпостів.

Співробітникам ГУР шаленими темпами довелося відновлювати боєздатність структури та оперативно здобувати життєво необхідні розвіддані для зупинки російського наступу.

Sapiens dominabitur astris

Ми ще довго не дізнаємося імена багатьох розвідників та деталі сотень спецоперацій управління, завдяки яким Україна відстояла свою незалежність та суверенітет. Однак, саме завдяки професійним діям розвідки став можливим успішний наступ українських сил влітку 2014 року, у результаті якого було звільнено Слов’янськ, Краматорськ та інші українські міста.

Героїчна оборона Донецького аеропорту розпочалася саме з операції загону ГУР полковника Максима Шаповала, яка звільнила летовище від російських окупантів. Саме гурівці стали першими “кіборгами”. Крім того, підрозділ Максима Шаповала з початком війни збирав докази агресії Кремля, дані про розгортання артилерії РФ, проводив операції у глибокому тилу ворога та відзначився у боях за стратегічну висоту Савур-Могила. Завдяки професіоналізму полковника, було врятовано тисячі життів українських військових та мирних мешканців. Розвідник особисто керував спецопераціями та став кровним ворогом окупантів, за яким вони полювали від початку війни.

27 червня 2017 у результаті терористичного акту Максим Шаповал загинув. За проявлений героїзм полковнику було присвоєно звання Героя України (посмертно), а спеціальному резерву ГУР, яким керував Шаповал, присвоєно його ім’я.

Розвідка своїх не залишає – принцип, про який завжди пам’ятають і яким керуються розвідники. Саме таке завдання 17 червня 2014, у розпал російсько-української війни, отримала група Євгенія Зеленського з 8 полку спеціального призначення – визволити з російського полону добровольців батальйону “Айдар”. Розвідники своє завдання виконали, однак потрапили у засідку. Під час відходу Євгеній Зеленський особисто прикривав відступ бійців з броні БТР-у, у який влучив ворожий снаряд. Пізніше учасники того бою згадували, що командир фактично закрив їх собою від ворожого вибуху. Через тиждень розвідник помер від отриманих поранень у київському військовому госпіталі. За проявлену мужність та героїзм старший лейтенант Зеленський був удостоєний звання Героя України (посмертно). Йому було лише 23 роки.

Хочеш миру – готуйся до війни, таким був підхід до справи підполковника Юрія Коваленка, заступника командира загону спеціального призначення 3 полку. Володіння всіма видами зброї та техніки, мінно-вибуховою справою, рукопашним боєм – основи яких навчав і вимагав від своїх підлеглих розвідник ще у мирний час. З початком війни група підполковника Коваленка рейдувала глибокими тилами противника, знищувала ворожі засідки окупантів, забезпечувала прохід підрозділів Збройних сил та прикордонної служби для захисту державного кордону. Командир особисто спланував прорив підрозділу крізь бойові порядки російських окупаційних сил у районі Ізвариного та перекриття основних маршрутів висування окупантів з території РФ. На жаль, 15 липня 2014 року загін підполковника потрапив під потужний мінометний обстріл, і від отриманих поранень Юрій Коваленко загинув. За свій чин у захисті незалежності України розвідник посмертно удостоєний званням Героя України.

Захищати та дбати про своїх побратимів – саме таким правилом керувався командир групи розвідників Олександр Петраківський. Десятки розвідувальних завдань, бойових операцій, рейдів тилами противника успішно виконала група капітана Петраківського без втрат, здобувши цінну інформацію. Битва за Луганський аеропорт стала однією з героїчних сторінок українців в боротьбі за свободу та незалежність. 21 липня розвідгрупа Петраківського вирушила на шляху колони сил АТО, яка рухалася на летовище та виявила засідку російських окупантів. Щоб зберегти життя військових, розвідники вступили у бій, під час якого командир Петраківський віддав шолом своєму бійцю, який врятував тому життя. На жаль сам розвідник отримав важкі поранення. За подвиг у захисті свободи та незалежності України розвідник був нагороджений орденом «Золота Зірка» та званням Героя України. Після довгої боротьби за життя , 29 серпня 2021 року Олександр Петраківський помер.

“Вище за нас лише зірки” таким є гасло розвідки держави-агресора. “Мудрий пануватиме над зірками” – Sapiens dominabitur astris відповідають тисячі українських розвідників, імена яких ми можливо ніколи не дізнаємося, але завдяки яким Україна восьмий рік захищає Європу від “російського ведмедя”.

Бойові офіцери на чолі реформ

“У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю” – пророчі слова героя національно-визвольної боротьби ХХ століття Євгена Коновальця. Відновлену у 1991 році незалежність України сьогодні українці захищають зі зброю в руках. В горнилі війни остаточно сформувалася Українська нація, її армія та воєнна розвідка, яка стала “кісткою в горлі” російським окупантам.

У 2020 році ГУР отримало нове керівництво. Відомство очолив полковник, а віднедавна бригадний генерал, повний кавалер Ордену “За мужність” Кирило Буданов, який пережив не одну спробу замаху з боку спецслужб РФ. Його команда – це молоді бойові офіцери, за плечима яких досвід успішних спецоперацій проти ворога, зокрема в окупованому Криму, на Донеччині та Луганщині. Багато скептиків одразу розкритикували рішення Президента, апелюючи що фронтовики навряд опанують “кабінетну” роботу з реформування важливого напрямку у секторі національної безпеки та оборони. Однак одним із перших кроків керівництва ГУР, разом з очільниками інших розвідувальних відомств, профільного комітету Парламенту та Офісу Президента, стала розробка нового Закону “Про розвідку”, який Верховна Рада прийняла вже за кілька місяців – у вересні 2020 року.

Закон став правовою основою розбудови новітньої системи української розвідки ще одним кроком на шляху інтеграції України до європейської та євроатлантичної спільноти. Адже розроблявся з урахуванням досвіду регулювання діяльності розвідувальних органів у країнах ЄС та НАТО.

У свою чергу ГУР і далі працює над посиленням взаємодії з західними партнерами, переймає практики та навпаки ділиться здобутим досвідом з колегами з країн НАТО. “Честь понад усе» такий головний принцип сучасних українських розвідників, які змінили ситуацію на фронті, а тепер змінюють ситуацію в Україні та на міжнародній арені, виборюючи гідне місце нашої держави у світі.

“Там де багато спецпідрозділів світу не наважуються діяти через підвищені ризики, то у нас бачення зовсім інакше. Ми в змозі проводити операції у будь-якому куточку світу, якщо це буде потрібно. Приймається рішення і воно буде виконане. Для прикладу погодження щодо початку спецоперації ГУР по евакуації людей з Афганістану було прийняте дуже швидко – за один день” – наголошує очільник воєнної розвідки України Кирило Буданов.

Місія нездійсненна

Зрозуміло, що про сучасні операції воєнної розвідки ми не знайдемо інформації у відкритих джерелах. Однак деякі з них усе ж стають відомі загалу. Коли Афганістан впав під ударами терористів Талібану, а переважна більшість західних союзників згорнули евакуацію через високу небезпеку, Україна продовжувала місію порятунку сотень життів власних громадян, держав-союзниць та цивільних афганців. Офіцерам Головного управління розвідки доводилося просто за шкірки хапати громадян України і не тільки, витягували з натовпу, щоб вони могли потрапити на евакуаційний борт. Так 22 серпня група спецпризначенців ГУР разом із екіпажем літака ІЛ-76МД 25-ї бригади транспортної авіації Повітряних сил ЗСУ, врятувала 83 людини.

Крім того, коли сплановані канадськими військовими спроби по евакуації своїх афганських працівників провалилися, як і інша спроба, організована Державним департаментом США, Канада попрохала підтримки України. Друга операція ГУР з порятунку перекладачів була проведена вранці 27 серпня 2021 року – через день після того, як останній канадський евакуаційний літак вилетів з Афганістану, і через кілька годин після теракту біля кабульського летовища (який забрав життя щонайменше 170 афганців, а також 13 американських солдатів).

“Усі були здивовані. Минулого місяця я намагався, щоб нас хтось завів. Ми запитали американців, канадців, катарців, усіх – і рішення не було. Вони боялися вийти. Українські солдати були для нас ангелами. Вони зробили надзвичайну роботу. У них великі серця”, – сказав Джавед Хакмаль, 33-річний батько чотирьох дітей, який два роки працював із канадським спецназом у Кандагарі.

У результаті другої операції воєнної розвідки України у захопленому талібами Кабулі було врятовано 29 людей, яким загрожувала страта з боку «нової влади» Афганістану.

З вірою у майбутнє

Сьогодні Головне управління розвідки, без перебільшення, – одне із найбільш професійних відомств, де працюють загартовані війною професіонали своєї справи. Структура нарощує можливості, розвиває агентурну мережу, осучаснює свою матеріально-технічну базу, переймає провідні практики країн НАТО та сама ділиться досвідом з партнерами. Відносно молоде, але професійне керівництво ГУР викорінює радянські пережитки та приділяє особливу увагу підбору та зростанню кадрів, які творитимуть майбутнє воєнної розвідки України завтра. Спецслужби держави-агресора у своїх численних провалах звинувачують саме українських розвідників, не припиняючи спроби знищення очільників ГУР. А партнери захоплюються професіоналізмом та мужністю наших воїнів, здатних успішно виконувати завдання у надзвичайно небезпечних умовах.

Тому 7 вересня ми можемо привітати героїв, завдяки яким можливе наше мирне сьогодення, подякувати воїнам, які щодня здобувають перемогу та славу України.

Дмитро Жмайло