ЗМІ про нас

“Учора вчителі, підприємці, студенти… сьогодні – спецпризначенці”

19 травня 2015 року / Центральний друкований орган Міністерства оборони України “Народна Армія” № 51 (5386)
Донедавна ці чоловіки були різними за професіями: вчителі, підприємці, студенти, юристи. Вони з різних регіонів країни. А нині об’єднані єдиною метою, відстояти Україну. Сьогодні – вони бійці розвідувально-диверсійних груп одного із спецзагонів Хмельницького полку спецпризначення

НАМ Є ЩО БОРОНИТИ…

“Учора вчителі, підприємці, студенти… сьогодні – спецпризначенці”

Майже всі мобілізовані свого часу пройшли строкову чи офіцерську службу у ВДВ, підрозділах розвідки, військових частинах спеціального призначення.

Перед відправкою до Хмельницького ці хлопці пройшли підготовку у навчальних центрах.

“Учора вчителі, підприємці, студенти… сьогодні – спецпризначенці”

– Я й досі все добре пам’ятаю зі строкової. Фізичну форму як справжній десантник завжди підтримую на високому рівні й сьогодні у свої 52 дам фору багатьом молодшим хлопцям, – впевнено сказав старший гранатометник групи старший солдат Валерій Солодкий, який строкову служив у ВДВ у 1983–1985 роках. – Сьогодні ми третю добу в лісах-полях. Наша група під час тактико-спеціальних навчань приховано вийшла в район розвідки, що за 30 з гаком кілометрів від пункту постійної дислокації. Рухалися переважно в темну пору доби, облаштовували днівки, відпрацьовували засідки, захоплення техніки, живої сили, вправлялись у мінуванні й розмінуванні місцевості та умовних об’єктів противника, вдосконалювали тактику дій групи.

Минув рік, як на Сході України йде війна. І кожен спецпризначенець розуміє, що чим важче буде тут – під час навчань, тим легше буде там – на Донеччині й Луганщині, де ворог не грається, а вбиває. Тому кожна деталь – це не дрібниця, а шанс перемогти противника і вижити самому.

– У мене дві доньки й онук, який народився 2 серпня 2014 року – в день ВДВ. Я завжди любив Україну. Мені є що боронити, для кого захищати рідний край від агресора. Я хочу, щоб мої діти та внуки жили у вільній, сильній та мирній країні, — продовжив старший солдат Валерій Солодкий.

…НА ДОСВІДІ АТО

Нині 85 відсотків особового складу загону виконують спеціальні завдання в зоні АТО. Дехто заліковує рани в короткострокових відпустках чи госпіталях. У пункті постійної дислокації знаходяться лише ті сержанти та офіцери, які готують мобілізованих військовослужбовців.

“Учора вчителі, підприємці, студенти… сьогодні – спецпризначенці”

– Ми проводимо тактико-спеціальні навчання з мобілізованими військовослужбовцями з обов’язковим урахуванням досвіду в АТО, – розповідає командир загону спеціального призначення майор Євген Ковальчук. – Особливу увагу приділяємо тактико-спеціальній, вогневій, військово-медичній, топографічній та інженерній підготовкам.

Командир загону, зважаючи на досвід так званої гібридної війни, яка триває на Сході нашої держави, впевнений, що надзвичайно важливим елементом досягнення успіху і переваги над противником є застосування сучасної техніки та озброєння.

– Грамотні спеціалісти, інструктори завжди в нас були і є. Бойова підготовка підрозділів нашого полку завжди була на високому рівні. Незалежно від того, чи є пальне (ногам спецпризначенця воно непотрібне). Ми кожного дня стріляємо, мінуємо, підриваємо, випробовуємо один одного, складаємо іспити самі перед собою. Ми не виходимо з полігонів – і в цьому наша сила. А дайте нам новітні GPRS-навігатори, сучасні тепловізори, прилади нічного бачення, приціли, то ми й “термінатора” заламаємо, – впевнений офіцер і наводить приклад бойових операцій у Краматорську, Трьохізбенці, Щасті, Станиці Луганській тощо. – За весь час нашої участі в АТО в нас один “200-й” – Герой України (посмертно) старший лейтенант Зеленський – та більше трьох десятків поранених, з яких сьогодні майже всі у строю.

Більшості хлопців у групах по 24–35 років. Вони – одна міцна сім’я.

ТРИ ДОБИ ДЕБАЛЬЦІВСЬКОГО ПЕКЛА…

Євген Ковальчук розповів, як їх із ППД за три, а іноді і півтори години на “Іл-76” з найближчого аеродрому перекидали в “найгарячіші” точки АТО. Пригадав, як більше сотні спецпризначенців його загону “висипались” у Дебальцевому в лютому.

– Ми три доби перебували в пеклі – під суцільним мінометним обстрілом, зливою з “Градів” і “Смерчів”. Лише на війні розумієш важливість досвіду участі в реальних бойових діях. Людина, група “спеців” рефлекторно правильно реагує на постріл, політ снаряда, ракети чи наближення міни. Кожен знає, що робити, куди падати, що шукати, коли продовжити рух, щоб успішно виконати завдання. Усі трималися плеча один одного. Ми свою місію виконали і вийшли з Дебальцевого з трьома пораненими в ноги та майже десятком тих, хто отримав легкі поранення верхніх кінцівок та тулуба. Всі 100% повернулися – оце результат, – розповів з гордістю Євген. – Я щоразу навожу такі приклади нинішнім мобілізованим під час тактико-спеціальних навчань. Кожного разу вони дедалі краще розуміють, що від ефективності їхніх дій залежать їхні життя.

СТУДЕНТ І АДВОКАТ…

“Учора вчителі, підприємці, студенти… сьогодні – спецпризначенці”

Розвідник групи старший солдат Сергій Панасюк призваний до війська з Дніпропетровська. Йому лише 22 роки. Син офіцера і студент Інституту торгівлі і права імені Річарда Лазарського, що в Польщі. Торік він побував під обстрілом снайперів на Майдані в Києві. З першої хвилі мобілізації навесні 2014 року Сергій просився до війська. Тоді минало лише два роки відтоді, як він відслужив строкову. Та його не призвали не лише в першу, а й у другу і третю хвилі мобілізації, хоча Сергій ходив до військкомату, як на роботу.

– Я був призваний у лютому 2015 року. Майже місяць проходив підготовку в навчальному центрі одного з підрозділів 93-ї механізованої бригади в смт Черкаському. По завершенні навчання попросився до полку спеціального призначення, – пригадує Сергій і каже, що нині зовсім не шкодує, що потрапив служити саме в елітну частину.

Заступник командира роти по роботі з особовим складом молодший лейтенант Андрій Тимошенко – киянин. Його батько і матір – офіцери СБУ, а дід дослужився навіть до генерала.

“Учора вчителі, підприємці, студенти… сьогодні – спецпризначенці”

– Я юрист за освітою, до призову працював приватним адвокатом, закінчив факультет спеціальної адвокатської підготовки Академії адвокатури України у 2012 році й військову кафедру Національного університету ім. Шевченка у 2009 році, – пригадав Андрій. – Призвався до війська 20 січня. У грудні 2014-го приїздив із чотирма друзями в Хмельницький полк спецпризначення. Їх усіх взяли на посади контрактників, а для мене – офіцера – вакантної посади не було, сказали почекати. І ось нарешті… З 28 січня я майже два місяці провів у Військовому інституті КНУ імені Шевченка на спеціальних курсах для офіцерів по роботі з особовим складом, де, крім мене, проходили підготовку ще майже півтори сотні молодших лейтенантів.

Командир загону майор Євген Ковальчук впевнений у своїх мобілізованих солдатах, сержантах і офіцерах. Він каже, що навчити розвідника непросто. Для цього треба щонайменше рік! Класний спеціаліст, інструктор має досконало опанувати понад 30 предметів бойової підготовки. За місяць чи три в повному обсязі освоїти цю науку дуже складно.

– Та найголовніше своє завдання – навчити їх вчитися, вдосконалюватись, рости у своїй майстерності – я виконав, – каже Євген. – Я впевнений на 100% у тих людях, що не перший рік прикривають мене і за котрих я відповідаю, як за себе. Так само я вірю, що більшість із цих хлопців чи дядьків свій обов’язок гідно виконають.


Андрій АГЄЄВ,
Хмельницький