Юрій Гринчук був мобілізований до війська у серпні 2014 року. Служив старшим розвідником 54-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України .

Військовослужбовець лише місяць не дожив до закінчення військового контракуту. Він загинув 14 липня 2015 року під час мінометного обстрілу опорного пункту біля селища міського типу Ленінське Донецької області.

Старшина Юрій Гринчук посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня .

В п’яту річницю загибелі Юрія Гринчука його донька Юлія у соцмережах опублікувала вірша про батька:

Мій добрий тату... Вже тебе немає...
А серце вкотре плаче вже без сліз.
Згадаю знов тебе, і рідну хату,
В якій ти нас любив і так беріг.
Оберігав дитинство. Ні хмарини...
І юності все мудрість додавав...
Так я ішла з тобою. Від дитини.
А світ усе дорослішим ставав.
Траплялись бурі, були і негоди.
Та хто у молодості думав з нас, і знав:
Так легко було віднайти дорогу
Бо тато долю у руках тримав.
Тримав її в своїх міцних долонях,
І сильний погляд промовляв: “Іди!
Не бійсь нічого, я з тобою, доню!”
І я ішла. Із татом. Як завжди.
І раптом... Світло згасло за хвилину.
Нема дороги... Лиш долина сліз.
“Вернися, тату! Як мені без тебе!?”
А голос звідкісь: “Ти іди, не бійсь!
Я все з тобою, кожну мить і днину.
Життям твоїм опікуюсь завжди.
Моя велика донечко-дитино,
Іди, не бійся. Я з тобою. Йди!”

– Роки проходять, а нам і досі не віриться, що його немає, – каже Юлія Миколаєвська. – Шкода, що він не побачить свого онука. Артемчику лише девять місяців, але вольовий характер дідуся він, видно, успадкував. Син наполегливий, завжди досягає свого. Ці риси характеру передалися йому від дідуся.