Упродовж трьох діб майже 80 військовослужбовців розвідувальних підрозділів військових частин Сухопутних військ, Військово-Морських Сил та Високомобільних десантних військ ЗС України змагалися за право називатися найкращими в мистецтві розвідки

За словами начальника Управління розвідки – заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ ЗС України полковника Миколи Постольника, такі змагання проходять уперше, тому перелік завдань для груп розвідників переосмислено та опрацьовано з урахуванням бойового досвіду, набутого, зокрема, у районі АТО. У програму змагань включено нові елементи, які спеціально розробили фахівці навчального підрозділу, щоб учасники могли продемонструвати весь спектр знань та умінь, фізичних і психологічних можливостей тощо.

Організатори розповіли, що за три дні всі розвідгрупи мали виконати десять обов’язкових елементів програми змагань. Серед них – рух за азимутами, прохід групи через лінію бойового зіткнення, марш-кидок, подолання мінного поля, виконання завдань із тактичної медицини, пошук визначеного об’єкта на площі близько 50 квадратних кілометрів, форсування водних перешкод, наведення й корегування артилерії, виконання стрілецьких вправ тощо. До речі, весь цей час розвідникам протидіяв спеціальний загін, призначений для виявлення та знешкодження розвідгруп. Групи, які виявили під час “полювання”, дістали штрафні бали.

– Розвідка – це мистецтво залишатися непоміченим і виконувати складні завдання. Запеклі вогневі контакти розвідників із противником зазвичай бувають тільки в художніх кінострічках. У розвідника передусім вітають кмітливість, спостережливість і скритність, – сказав полковник Микола Постольник. – Метою цих змагань є не лише виявлення найвправнішого розвідувального підрозділу, а й обмін досвідом та професійними навичками між розвідниками різних військових частин. Кожен має унікальну практику, набуту в реальних бойових операціях: переважна більшість учасників – ветерани бойових дій.

Не гірше, ніж в американських рейнджерів

– Усього лише 380 метрів. Відстань начебто невелика, але її ще треба подолати, – каже про своє дітище командир окремого навчального розвідбату 184-го НЦ підполковник Микола Панасюк, демонструючи перед стартом першого етапу змагань розвідників спеціальну смугу перешкод.

Вона з’явилась як еволюційний синтез ідей з окремих елементів з класичної “стежки розвідника” та загальновійськової смуги перешкод. А щось запозичили з елементної бази спеціалізованих тренувальних комплексів армій країн НАТО й так званої смуги психологічного загартовування. До речі, першим випробовував цю смугу комбат.

За його словами, у концепцію об’єкта закладено ідею того, що розвідник у реальній бойовій обстановці має не лише демонструвати емоційну, психологічну або фізичну стійкість, а й постійно пам’ятати про скритність, маскування під час виконання завдання.

Власне, коли на дистанцію вийшла перша пара розвідників (а проходять цю смугу в складі бойової двійки. – Авт.), то стало зрозуміло, що навіть дистанція в 380 метрів може вибити дух навіть із добре підготовленого бійця.

Учасники мають рухатися по черзі: перший прикриває – другий долає відтинок дистанції. Потім другий каже: “Прикриваю”, а перший переміщується вперед. Чотири перші ділянки: подолати пролом у стіні, проповзти під дротяними загородженнями, зробити ривок через насип і подолати паркан із колючим дротом. Начебто нічого незвичайного. А от наступний етап – із цікавинкою: на відстані метрів семи від землі підвішено сітку з тонких мотузок. Нещільно натягнута, з грубого канату, не як в американській смузі перешкод, а така, що вільно звисає. У бронежилеті, шоломі та зі зброєю потрібно мати силу й гнучкість Спайдермена, щоб вибратися нагору.

– Дивіться далі, – каже комбат. – Елемент, який ми назвали “підземні міські комунікації”. Боєць має підповзти, підняти кришку люка, потрапити всередину й зачинити отвір кришкою за собою. Це обов’язковий елемент маскування під час дій у населених пунктах.

Особливістю цієї смуги перешкод є те, що вона поєднує в собі елементи класичної стежки розвідника, навчально-тренувального комплексу психологічної підготовки та власне смуги перешкод: рови й завали з дерев, ями з вогнем і підземні комунікації, імітацію зруйнованих будівель, елементи верхолазної підготовки, виконання прийомів тактичної медицини, застосування й метання холодної зброї.

– Долати смугу перешкод було важко, – зізнається один із бійців-розвідників 32-річний киянин Андрій. – У пункті постійної дислокації ми не маємо такої смуги, тому пройти цей етап удалося лише завдяки хорошій фізичній формі.

Розвідниця “Фрея”: “Чекала, коли зможу служити стрільцем, а не на кухні…”

Наплічник розвідника перед рейдом за вмістом схожий на таку собі комбінацію “печери Аладіна” та збройового “пакгауза”. Чого там тільки нема… Є все – від мінімального набору продуктів і засобів гігієни до додаткового боєкомплекту. Але це продиктовано необхідністю повної автономності підрозділу. Індивідуальний вантаж учасника змагань розвідгруп важить щонайменше 35 кілограмів, причому без урахування ваги зброї та засобів балістичного захисту. Одна справа, коли цей вантаж лягає на плечі фізично сильного та загартованого до далеких походів чоловіка, і зовсім інша – якщо такий наплічник посаджено на плечі тендітної жінки. Єдина учасниця змагань розвідувальних груп на першість ЗС України має позивний “Фрея”, і служить вона в розвідці українського флоту.

– Взагалі у війську я не так уже й давно, – говорить жінка-військовослужбовець. – До цього перебувала в декреті з дитиною. Все чекала нагоди й думала: коли ж у нашому війську жінкам дозволять служити не лише медсестрами чи зв’язківцями, а й обіймати бойові посади, наприклад, стрільця? І ось дочекалася…

Перед тим, як стати розвідником, “Фрея” встигла повоювати снайпером у районі проведення антитерористичної операції в складі одного з підрозділів морської піхоти. Нині в групі під час змагань вона завідує засобами зв’язку, виконує функції стрільця-радиста. Як і всі “воїни-тіні”, що реально працюють у ворожих тилах у районі АТО, вона ретельно приховує обличчя балаклавою. Є й інша причина: “Фрея” родом із Донеччини.

Жінка-розвідниця абсолютно впевнена у власних силах. Свого часу вона закінчила один з інститутів фізичної культури, а в скарбничці спортивних здобутків має розряд чемпіона України з кікбоксингу.

Розповідаючи про себе, “Фрея” продовжує перевіряти вміст наплічника. Говорить, що якогось єдиного переліку наповнення немає. Крім базового комплекту, кожен пакує речі у відповідності до напрямку діяльності в групі. Основний критерій, який є вирішальним при виборі, – це вага того чи іншого зразка. Наприклад, у когось стандартний “зелений” армійський пайок, а хтось запасся недешевими спортивними енергетичними батончиками.

– Є в наших комплектах і таке, чого зазвичай не знайдеш у наплічнику, скажімо, піхотинця, – каже розвідниця і демонструє пакет із компасом і цілим оберемком лінійок-транспортирів. – Це для роботи з мапами і виконання топографічних завдань. Зокрема цього разу в рамках змагань ми корегуватимемо вогонь артилерії, тому все це обов’язково знадобиться.

До речі, товариші “Фреї” вважають її присутність у групі справжнім бонусом. Суто практично, зазначають розвідники, жінку зазвичай не асоціюють з армійською розвідкою. Отже, їй виконати завдання у населеному пункті, загубитися серед натовпу значно легше, ніж комусь із чоловіків.

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ