“Бах!” – десь зовсім близько лунає постріл.

“Відійди від бійниці і сідай. Снайпер”, – каже “Туман”, високий широкоплечий військовий із 92-ї бригади. Сам сідає поруч. Земля в бліндажі приємно прохолодна, бо надворі спекотно.

Лунає другий постріл. Потім іще один.

“Туман” – розвідник, він із Донеччини. Пішов боронити рідний дім у 2014-му. До цього був приватним підприємцем, мав дорогу “іномарку”, життя загалом вдалося.

“Це моя земля, тут мої діти, мої предки. Хто їх захищатиме?” – говорить боєць.

Іще один постріл.

“Тут цікаво, – пояснює “Туман”, чому розвідка. – Багато можна зробити корисного. Ніхто не знає ці місця краще від нас, місцевих. Від нас не втекти, не сховатися”.

Розвідники – ті, хто не тільки ходить на бік ворога, щоб вивідати важливу інформацію. Вони також мають не допустити диверсійно-розвідувальні групи бойовиків до наших опорників.

Знову постріл.

Проте головна мета розвідників – знати все про ворога.

“Нам треба знати, скільки супротивників, де вони перебувають, аж до того, коли вони їдять і п’ють. І ми це знаємо, – говорить боєць. Він додає: – Зараз застосовують безпілотники, але не завжди вони долетять туди, куди ми можемо дійти. Їх садять, збивають. Нам простіше пройти”.

За час служби вони з побратимами взяли восьмеро живих бойовиків – поповнили обмінний фонд.

“Крайнього взяли чотири дні тому. Намагався пройти сюди, їхній розвідник, – розповідає “Туман”. – Але ми виявилися кращими. Побачили, де він намагався пробратися, і доставили сюди”.

Затриманий виявився уродженцем Донеччини, який повірив у кремлівську пропаганду і став воювати на боці незаконних озброєних бандформувань.

“Розкаюється, каже, що так більше не буде”, – говорить “Туман” і каже, що вірить затриманому.

Він не раз переконувався: проти нас воюють росіяни: про це свідчать російська зброя, безпілотники, боєприпаси і затримані росіяни.

“Башкортостан, Саратов, Санкт-Петербург, Ростов, Бєлгород, – перераховує географію затриманих окупантів. – Уся Російська Федерація тут”.

Найцікавіше, каже “Туман”, що чимало найманців після того, як приїжджають сюди, розуміють: кремлівська пропаганда їх надурила, адже дітей тут ніхто не їсть, за російську не розстрілюють.

Коли йде на завдання, розповідає, що думає про те, що має повернутися, бо на нього чекають побратими і родина у місті за кількадесят кілометрів від фронту.

“Мама, тато, дружина, діти, – перераховує чоловік. – Нам тут легше воювати. Їм там набагато складніше на нас чекати, тому ми зобов’язані повертатися щоразу, коли йдемо”.

Нерідко на завдання розвідники ходять під виглядом місцевих, у цивільному одязі. І тут неабияк виручає походження, бо ніхто не знає регіон і людей краще.

“Я пропоную завести комбату корів, щоб ми їх пасли і ще далі проходили”, – жартує “Туман”.

Питаю, які настрої на тимчасово непідконтрольних Україні територіях.

“На нас там чекають. Україну там чекають. Люди не бояться наших Збройних сил. І я впевнений, що так, як було в 14 році, коли люди ставали і перекривали дорогу нашій техніці, зараз не буде. Жителі цих міст і сіл активно розповідають і показують, де стоять бойовики, де стоять російські війська. Розповідають, яка техніка, скільки людей. У головах людей змінилося дуже багато за ці чотири роки війни. Я думаю, мине зовсім мало часу, і прапор України майорітиме над нашим Донецьком і над Луганськом”, – упевнено говорить “Туман”.

Фонд “Повернись живим”