ЗМІ про нас

“Це був всього лиш епізод під Вуглегірськом” – Едуард Шевченко

4 травня 2016 року / Інтернет-видання “ЗСУ інфо”

Командир 73 морського центру спеціальних операції Едуард Шевченко розповів історію, що сталася з його групою спецпризначенців під Вуглегірськом.

“Це був всього лиш епізод під Вуглегірськом” – Едуард Шевченко

Це було в кінці січня 2015 року. Неподалік від Вуглегірська штабом сектору “Б” був організований передовий пункт управління для координації дій підрозділів, що намагались звільнити щойно захоплене місто. Але після невдалого штурму підрозділи відійшли, назад змушені були повернутись і офіцери штабу сектору.

– Ми відходимо в Дебальцеве, – сказав генерал Сирський, який був старшим на пункті управління, звертаючись до командира 73 морського центру спецпризначення Едуарда Шевченка. – Ви рухаєтесь крайніми, в разі чого, прикриєте.

Противник тим часом посилював обстріл дороги Вуглегірськ-Дебальцеве. Коли прийшов час виїжджати спецпризначенцям, стало зрозуміло, що рухатись дорогою вже неможливо, надто щільно крив її ворог.

– Тоді ми прийняли рішення висунутись іншим шляхом – лісопосадкою через залізничну колію. В одному з місць, де насип був не дуже високий. В групі – БТР, “Урал” і два позашляховики, – згадує Шевченко.

Першим залізничне полотно долав БТР. Він перескочив через рейки, але відразу за насипом сів у багнюку.

– Командир, не можу рухатись, колеса крутяться по багнюці, немає за що вчепитись! – почувся голос водія в радіостанції.

Решта машин зупинилась, можливості перескочити колію в іншому місці поряд не було – занадто високо. Ситуація здавалася патовою. Тим більше, що на полі поряд почали вибухати снаряди. Вони лягали ближче й ближче, так, що земля від вибухів долітала до машин і стукала у вікна. Ще зовсім трохи часу і групу спецпризначенців накриє обстріл.

Пройшло всього кілька секунд, але всім здалося, що пауза була нескінченно довгою. “Який безславний кінець, не в бою, не на завданні, а так, у рівному полі під час відходу втратити людей…”, – звідкись з’явилась думка в голові Шевченка.

– Я ще не встиг прийняти інше рішення, як раптом бачу, “Урал” починає рух. Куди, чому? З’їхати з полотна йому не дасть БТР, який борсається у болоті впритул до насипу, високо викидаючи з під коліс багнюку. Перше, що прийшло на думку: “Напевно хлопця зачепило, він тисне на газ мимоволі…” А в кузові 20 наших хлопців. В уяві намалювалася картина, як вантажівка перекидається… – згадує спецпризначенець.

Але те, що відбулося далі, нагадувало неймовірне постановочне кіно – “Урал” на повному ходу перескакує рейки так, що передні колеса відриваються від землі і… опиняються на кормі БТРа, що натужно і безпорадно буксує! Так само раптово “Урал” зупиняється, а БТР від такого “вантажу” присідає на задніх колесах, що чіпляють твердий грунт, і починає видиратись з баюри!

– Лише тоді я зрозумів, що це не випадковість – водій “Урала” у такій спосіб спасав ситуацію! – говорить Шевченко.

Коли БТР почав рухатись, колеса вантажівки зісковзнули з корпусу бронемашини, а бампер “Урала” зачепився за решітку, якою обварений БТР. У такий спосіб тепер вже БТР витягнув “Урала» на тверду землю.

Шевченко глянув на годинник: з моменту зупинки пройшло не більше ніж півтори хвилини. Подальші рішення приймались так само швидко: “Командир, порядок!” – доповів водій БТРа. “Рухайтесь до “Хреста” (назва перехрестя доріг на околиці Дебальцевого – прим. авт.), ми підемо іншим шляхом!”

– Ми проїхали кількасот метрів вздовж насипу, знайшли ще одне місце. Але за ним – відкрита місцина. Довелось влаштовувати шалені гонки, щоб не потрапити на очі артилерії противника, – розповідає Шевченко. – Зрештою, ми благополучно дістались до штабу сектору у Дебальцевому. Колись ми зможемо розповісти про всі завдання, які виконували в той період. Але цей епізод я пам’ятатиму довго. Якби не кмітливість нашого водія, все могло бути зовсім по іншому…

На фото: Спецпризначенці 73 центру за кілька годин до описаних вище подій.

Роман ТУРОВЕЦЬ