Близько 130 тисяч фахівців підготували з 2012 року в 184-му Навчальному центрі Національної академії сухопутних військ, що у Старичах. Але вражаючі зміни відбулися тут за останні роки – з переходом на стандарти НАТО. “Навчальний центр займається фаховою і базовою підготовкою. Що таке фахова? Це військовослужбовці з військ прибувають до нас для набуття іншого фаху. Тобто стрілець може стати командиром відділення тощо. Що таке базова? Це коли йдеться про людину, яка ніколи не мала стосунку до військової справи – цивільний призивається на контракт. <Щомісяця до нас прибуває близько 300 осіб на навчання, – розповідає ТВО начальника навчального центру полковник Юрій Тищенко. – Навчання може тривати від місяця до трьох для набуття певного військового фаху. Після цього вони відбувають у визначені військові частини, які дали їм письмову згоду”. Крім того, у центрі проходять підготовку і строковики. “Після набуття у нас протягом місяця базової підготовки, вони два місяці навчаються за фахом. Їх не посилають на виконання завдань у зоні ООС, натомість вони працюватимуть у пункті постійної дислокації, тобто у тилу. Виконують певні завдання із забезпечення повсякденної діяльності військової частини у ППД. Зараз пройшов другий етап набору строковиків. Близько півтори тисячі військовослужбовців прийняли присягу”, – пояснив ТВО начальника центру. З кожним роком зростає кількість жінок, які прибувають до навчального центру, каже полковник Тищенко.

Смуга розвідника

Приблизно місць тому 49-ий навчальний центр розвідки ЗСУ отримав нову смугу перешкод, свого роду унікальну, адже подібної більше немає ніде. Сьогодні її ще випробовують, аби встановити нормативи проходження.

“Смуга перешкод будувалася на основі побажань, підказок, настанов як підрозділів розвідки, так і підрозділів спеціального характеру”, – пояснює ТВО заступника командира частини майор Анатолій Кухар. Смуга розвідника складається з 26 елементів перешкод: підземні споруди, невідоме приміщення, канатні дороги, штучні і природні перешкоди, завал, каналізація, траншея тощо. Її довжина 1200 метрів, вартість – мільйон 600 тисяч гривень. “Нашу смугу оглянули іноземці військові, зокрема з Великобританії та Канади. Аналогів у них немає. Вони використовують смугу СІЗМ на 500 метрів. Іноземці зацікавилися нашою розробкою. За місяць ми переконалися, що смуга досить ефективна для фізичної підготовки тих, хто приходить на навчання”, – каже майор Кухар. Сьогодні нормативи проходження тільки встановлюються. Приблизно її потрібно пройти за 22 хвилини, пояснюють офіцери. “Є радянська смуга перешкод, з якою все зрозуміло – елементи, нормативи, показники. Смуга за стандартами НАТО СІЗМ інша. А щоби визначити нормативи на нашій смузі, для цього беремо 10 добре фізично розвинених військовослужбовців, які проходять смугу. Потім беремо підрозділи по 20 чоловік, які будуть мати добрі, середні і погані результати. І вже з цього виведемо середній показник”, – пояснив майор Анатолій Кухар Військові пояснюють, що смуга збудована так, аби відбувався постійний збій дихання. Тобто основне завдання – навчити рівно дихати під час складних навантажень.

“Завдання у чому? Коли розвідгрупа десантувалася, до моменту виконання завдання їй потрібно якнайшвидше відійти від точки висадки, оскільки це найбільш уразливе місце усієї роботи. Гелікоптер можна відслідкувати, а відтак встановити радіус і зафіксувати групу. Як тільки групу зафіксують, вона мертва. Тому треба розуміти, що від швидкого пересування залежить їхнє життя. Чим швидше боєць відбіжить, тим краще”, – каже військовий журналіст полковник Тарас Грень. Саме у цей момент новобранці намагаються здолати смугу розвідника, працюють четвірками, долаючи елемент за елементом. За їхньою роботою стежать інструктори, виправляючи помилки недосвідчених бійців. Хтось весь у бруді, в когось порвалися штани, ще в когось дубіють руки від холоду, але кожен з них вперто долає перешкоду за перешкодою.

Стрільбище “Сафарі”

Тим часом не вщухають постріли на стрільбищі, яке отримало неофіційну назву “Сафарі”. Мабуть, тому що піщані грунти Яворівського полігону чимось нагадують африканські пейзажі. Тут як і на смузі перешкод тренуються розвідники. Незважаючи на юний вік, більшість з них досвідчені воїни. Їхні обличчя закриті балаклавами чи банданами. За старшого на стрільбищі майор Андрій Стопуряк. Невисокий широкоплечий офіцер не ховається від камер. Його фото у всіх базах проросійських найманців, а ось за своїх хлопців хвилюється.

“Ми відпрацьовуємо роботу у складі бойової четвірки з розвідгрупи, трійки та двійки. Працюємо за комплексною системою БАрС”, – пояснює майор. БАрС – це бойова армійська система, новітня для України, її почали використовувати на початку війни. “Це виконання бойових завдань після великого навантаження. Боєць готується до того, щоби працювати у режимі сильної втоми, холоду, морозів, спеки, виснаження тощо. Тобто це тренування морального і фізичного духу. БАрС робить з хлопчика чоловіка”, – веде далі майор Стопуряк. Стрільбище помітно відрізняється від загальнострілкових. “Це наша гордість. Його почали будувати два роки тому. А відрізняється воно тим, що збудоване спеціально для роботи розвідувальних підрозділів і на основі досвіду, здобутого в зоні АТО. Тобто все сконструйовано на базі реального бою, а не показового, як це було раніше. Тут іде бій у місті, тут пристрілка озброєння, там пістолет, далі – спеціальні вправи, метання ручних гранат. Тобто загалом є 8 ділянок”, – каже офіцер.

Майже безперервні постріли лунають на фоні звуків важкої техніки – трохи далі рівняють ділянку для розширення стрільбища, де тренуватимуться у стрільбі з важкого озброєння. У планах – тросова гірка і споруда для ведення вогню з будівлі. Доки більш досвідчені воїни відпрацьовують складні елементи, вправляються у стрільбі, новобранців вчать правильно пересуватися зі зброєю на колінах. Інструктор не набагато старший від своїх підопічних раз у раз виправляє тих, хто помилився: “У тебе є запасна нога?!” Бійці ще раз і ще раз відпрацьовують одні і ті ж елементи, навіть наколінники не рятують від важкого мокрого піску. Нові казарми Хоча Старичі з’явилися ще задовго до появи тут військових, але сьогодні село сприймають саме як військове містечко. Тут частіше зустрінеш людей у формі, аніж у цивільному. Не так давно тут з’явився ще один квартал з вісьмома новими казармами, так званого покращеного типу, геть не схожими на старі радянські з довгими рядами двоярусних ліжок, де все робили за командою. “Тут здебільшого живуть контрактники, – розповідає заступник командира артилерійського полку підполковник Роман Забава. – Проект розроблявся волонтерами. Він типовий на два поверхи і розрахований на 125 ліжко-місць. У боксах по дві кімнати, у кімнаті по п’ять осіб. На кожен бокс є душова і туалет. Місця загального користування – по кухні на кожному поверсі, обладнаній індукційними плитами. Також є пральня з автоматичними пральними машинами і сушарками. Казарми розділені між військовослужбовцями навчального центру. Є 12 боксів по 10 місць і один – на 5”.

Зараз у будівлі порожньо – усі на службі. Крім того, у Старичах будують так звані капсули на 43 особи – це смарт-кімнати, розраховані для сержантів. Також зводять будинок для одружених військовослужбовців, а ще – три казарми для строковиків.

Військові кухарі

“Робота кухаря – це одна з основних робіт як в зоні ООС, так і в ППД. Як кухар приготує і нагодує військового, так він і служитиме”, – каже майор Сергій Шляховський, який керує школою кухарів у 184-му Навчальному центрі. Сьогодні у його підпорядкуванні 25 осіб, з яких шестеро – хлопці, решта – дівчата. Офіцер додає, що ситуація змінилася останнім часом: 2014-го більшість військових кухарів були чоловіка. На просторому майданчику у два ряди стоять намети з кухонним обладнанням, кілька польових кухонь на відкритих ділянках, далі – обладнаний бліндаж. Двоє дівчат у формі, поверх якої білі кухарські кітелі, а замість кепі чи шапки – ковпак, несуть велику каструлю – наближається обід. Сьогодні у меню – суп з локшиною, горохове пюре, котлета, салат зі свіжих овочів та банан.

“Ми знаходимося у навчальній зоні підготовки фахівців тилу, де готуємо військових кухарів, які прибувають до нас на навчання з військкоматів, а також з військ для підвищення своєї фахової підготовки. Тут знаходяться намети, де готуються страви, є технічні засоби на відкритих майданчиках. А також елементи польового пункту харчування, а також класи, де ми готуємо військових кухарів”, – пояснює офіцер. Приготування їжі відбувається згідно із розкладкою продуктів, яку надає начальник центру.

“До вареників у польових умовах ще не дійшли”, – сміється майор Шляховський і зізнається, що після навчання у їхній школі часто телефонують і дякують за підготовку кухарів. Тим часом до намету починають заходити й кухарі – час обідати.

Оксана ДУДАР, фото автора