Перший крок до офіцерських зірок командир розвідувального взводу старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв зробив ще у 15 років, вступивши у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Перед навчанням в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відслужив строкову у 95-ій окремій аеромобільній бригаді. А по закінченні вишу повернувся туди вже з лейтенантськими зірками на погонах.

Паралельно з навчанням у військовому виші Костянтин встиг отримати ступінь бакалавра, навчаючись за індивідуально-дистанційною формою на історичному факультеті відділення Житомирського педагогічного університету імені І. Франка.

Навесні 2014 року розвідувальний підрозділ, очолюваний Костянтином, відправився на виконання бойового завдання в район міста Слов’янськ.

– Ми потрапили в засідку поблизу гори Карачун. Там і пролилася перша кров мого розвідвзводу. Антон Могльований був важко поранений у ногу. Знищивши ворожу засідку, ми продовжили виконання бойового завдання, – пригадує Костянтин. – Підійшовши до мосту поблизу міста, наші підрозділи зайняли оборону, встановили блокпост. Але тиша була недовгою. Практично відразу нас заблокували з обох сторін. Ситуація з кожним часом ставала дедалі складнішою. Було прийнято рішення вночі піти з того, без перебільшення, “клятого” мосту на прорив. Адже саме там ми вперше відчули гіркоту втрати бойових побратимів, – згадує Костянтин.

Прорвавшись з оточення, підрозділ вийшов на гору Карачун. Обладнавши позиції, воїни-десантники зайняли оборону й утримували її разом з військовослужбовцями Національної гвардії та СБУ.

Після звільнення Краматорська і Слов’янська служба десантників не стала спокійнішою. Рейди по ворожих тилах, ударно-штурмові дії у складі батальйонних тактичних груп та інші бойові завдання. І в більшості з них розвідвзвод старшого лейтенанта Султанбагомаєва був передовим загоном. “Султан” (його позивний) зі своїми розвідниками був в авангарді й під час легендарного рейду, який здійснили воїни-десантники 95-ї окремої аеромобільної бригади під керівництвом Героя України полковника Михайла Забродського.

Перелік населених пунктів, де крилата піхота громила російсько-терористичні війська, може сказати багато про що: Семенівка, Савур-Могила, Степанівка, Красний Луч, Сніжне, Ясинувата, Тельманове, Трьохізбенка, Кримське тощо.

– Одного разу поблизу Красного Луча ми виконували завдання командира у відриві від основних сил, – пригадує один із епізодів цього рейду Костянтин. – Вже темніло. Намагаючись наздогнати основну колону, помилилися поворотом та випадково вискочили на околицю міста, перед яким був встановлений ворожий блокпост. Не зупиняючись, на шаленій швидкості, ведучи вогонь з усіх стволів, ми з боєм прорвалися через “блок”. Такого нахабства сепаратисти явно не очікували, тож ми без втрат повернулися до своїх.

Усі ці історії містять один нюанс. Якщо з озброєнням та технікою молодий офіцер розібрався доволі швидко, то ключі до солдатських душ довелося шукати довше.

– Звісно, виникали суперечки, адже всі люди різні. Особливо, коли ти “молодий та зелений”, а у твоїх підлеглих і досвіду більше, і за віком вони старші. Одними “зірочками” авторитет не завоюєш, – говорить офіцер. – Зараз аж соромно пригадувати, як одного разу розлютили слова солдата. Проте згодом я зрозумів і запам’ятав їх назавжди: “Хоча ти і лейтенант, і вчився багато, але інколи треба прислуховуватися і до інших людей, особливо, коли вони старші за віком, хоча і не мають зірок на погонах”. Після всіх непорозумінь ми з ним стали друзями. Я зрозумів, що на війні найголовніше – це беззастережна довіра. Адже ти довіряєш бійцям, бійці довіряють тобі.

Але авторитет здобувається не лише словами, а й вчинками. Приміром, для двох десантників-розвідників 2 травня стало і другим днем народження. В той день під Слов’янськом вогонь терористів був дуже щільним. Двоє поранених воїнів залишилися лежати на лінії вогню. Проте, як відомо, десантники своїх не кидають. Тоді командир розвідувального взводу старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв виніс обох поранених на собі.

Потім були десятки бойових виходів із прикриття та супроводження колон до найнебезпечніших блокпостів. Усі бійці розвідувального взводу вже без вагань йшли за своїм молодим командиром.

…26 січня цього року старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв повів свою “крилату гвардію” у бій, виконуючи у складі батальйонної тактичної групи завдання із захоплення опорного пункту російсько-терористичних військ, позиції яких розміщувалися в районі шахти між селищем Спартак та містом Авдіївка. Десантники потрапили під шквальний мінометний вогонь. Одна з мін впала поряд з бойовою машиною. Костянтин отримав осколочні поранення обох рук, ноги та грудної клітки. Пораненого командира вцілілі бійці висадили на броню та, надавши першу медичну допомогу, відправили в тил. Уже у Дніпропетровську лікарі 16-ї міської лікарні витягли з його тіла понад 25 осколків та зробили все можливе, аби врятувати пошматовану праву руку.

Попереду в Костянтина тривалий курс лікування та реабілітації. Проте військові медики вже зробили головне – врятувавши руку, залишили молодому офіцеру надію на повернення до строю у свій підрозділ.

Аркадій РАДКІВСЬКИЙ,
     Дніпропетровськ