Що ми знаємо про воєнну розвідку? І все, і – нічого. Тобто про її існування суспільство поінформоване добре, а ось про справи розвідників… Це й не дивно, бо діяльність розвідки завжди, в будь-якій армії – таємниця за сімома замками. І в цьому також її професіоналізм, коли вона знає про все і всіх більше, ніж про неї.

Професія розвідника – це, найімовірніше, покликання. Неможливо змусити людину виконувати завдання, йти майже на вірну смерть, коли вона цього не бажає та не впевнена у собі, у своїх бойових друзях.

Готувати матеріали про наших розвідників складно, адже завжди набирав сили надзвичайно сильний конфлікт завдань та інтересів. Бо ми, представники ЗМІ, прагнемо розповісти світові якомога більше, а розвідники діють за принципом “не світитись”. Утім напередодні свого професійного свята вони пішли на невеличку поступку, трошки відхиливши щільну завісу таємничості воєнної розвідки.

Ми так і не дізнались ні військових звань, ні імен, ні посад наших співрозмовників. За мирного часу це ще було б якоюсь мірою можливе. Тепер же, коли воєнна розвідка цілодобово виконує бойові завдання, будь-яка інформація про “лицарів плаща і кинджала” може нашкодити їм та загальній справі захисту Вітчизни.

Ми навіть не бачили облич співрозмовників. Вони були приховані за щільними балаклавами розвідників. Розмовляли з ними і бачили лише їхні погляди. Уважні погляди мудрих людей. Спокійні жести та спокійні слова. Грамотно побудовані речення видавали в наших співрозмовниках високоосвічених багатогранних особистостей.

– А інших у нас і немає, – підтвердив здогадки один із наших співрозмовників. – Розвідник має бути митцем військового мистецтва. А ще… вміти мислити нестандартно.

Події на Сході України стали випробовуванням на зрілість найперше для воєнної розвідки, яка, попри всі вигадки і домисли, успішно та чесно нині виконує свою справу. Неоголошена “гібридна” війна внесла корективи у діяльність цієї військової структури. На відміну від десантників, артилеристів чи піхотинців, на цій війні в них немає чітко визначених позицій. Вони всюди, обабіч “лінії фронту”, але завжди непомітні. Особливо – для ворога. Бо розвідка – це очі й вуха командирів і штабів. І будь яке командирське рішення завжди ухвалюється на підставі розвідувальних даних. Недаремно розвідка є основним видом бойового забезпечення, що окреслено всіма бойовими статутами всіх армій світу.

Щодня ми читаємо чи бачимо з телеекранів зведення оперативної обстановки: “Знищено колону техніки противника, завдано вогневих ударів по скупченню ворога…” За цими офіційними словами – робота розвідників, які забезпечили точні дані про противника. І часто-густо за такі відомості вони платять кров’ю, а то й життям, викликаючи вогонь на себе.

– У найкоротші терміни ми змогли перебудуватись під нюанси ведення цієї війни, – продовжив інший наш співрозмовник. – По-новому була організована вся система ефективного використання та роботи розвідки, задіяні всі можливі засоби. Адже це й радіоелектронна, і повітряна, і багато інших видів розвідки, а не тільки групи бійців-розвідників. Загалом же при виконанні завдань людський фактор завжди на першому місці. І, як свідчать останні події, будь-хто з нас цілком віддає себе своїй справі. Решта – на другому плані.

Професія розвідника – це, найімовірніше, покликання. Неможливо змусити людину виконувати завдання, йти майже на вірну смерть, коли вона цього не бажає та не впевнена у собі, у своїх бойових друзях. Перед нами – звичайний розвідник звичайного зведеного підрозділу, в якому є й піхотинці, й танкісти, й зенітники тощо. Друзі його так і звуть – Мішка-розвідник, бо дуже небайдужий до солодкого, хоча ім’я має інше. Після зайняття нашим підрозділом опорного пункту треба було провести розвідку переднього краю і найближчих населених пунктів. У ніч Мішка розвідник та два його товариші по службі вийшли на завдання…

За півгодини один із них повернувся. Як кажуть, у бійця не витримали нерви. А Мішка-розвідник з товаришем вийшли до своїх тільки вранці, з першими променями сонця, згинаючись під вагою гранатометів, автоматів та іншої стрілецької зброї, яку “вполювали” в терористів. “Прихопили за нагоди”, – посміхалися вони, доповідаючи командиру, а той тієї миті готовий був обох героїв із землею зрівняти, бо мали повернутись за дві-три години. Пом’якшав командир після ознайомлення зі здобутими розвідданими – перед ним лежала точна схема вогневих точок і укріплень противника, його чисельний склад тощо.

Згодом, після “війни”, ми обов’язково дізнаємося імена та прізвища наших героїв-розвідників, у подробицях знатимемо про їхні подвиги. І особливо приємно буде дивитись в їхні щирі веселі обличчя, слухати їхні розповіді за великим дружнім столом або у затишній залі, а не в бліндажі чи окопі, як зараз. Утім і тепер розвідники відзначатимуть своє професійне свято. Відзначатимуть своєрідно – точними даними про скупчення терористів, які вони виявляють. А ще – обов’язково вшанують своїх бойових побратимів, які полягли за незалежність та недоторканність своєї Батьківщини – України!

– Перемога буде за нами! – запевняють розвідники. А вони знають усе…

Юзеф ВЕНСКОВИЧ,
Тарас ГРЕНЬ,
«Народна армія»