Мало хто бачив їхні відкриті обличчя, знає прізвища та навіть імена. Адже цим бійцям доводиться діяти на території противника, причому нерідко в їхньому тилу. Йдеться про військових розвідників.
Навіть сьогодні, попри відносне перемир’я в районі проведення АТО, вони постійно несуть бойову службу на передньому краї, по крихтах збираючи інформацію про противника. Розвідники й є тими самими “очима та вухами” командирів та штабів.
Будь-яке командирське рішення приймається тільки на підставі розвідувальних даних, тому вимоги до знань та вмінь цих фахівців надвисокі. Бойова підготовка для них не зупиняється ні на хвилину. Проте, як говорять самі розвідники, це не означає, що вони постійно в повному споряджені виконують якісь навчально-бойові завдання. Зважаючи на те, що чи не найефективнішою зброєю розвідника є його розум, вміння аналізувати ситуацію та приймати правильне рішення, важливим елементом їхньої підготовки є постійне вдосконалення професійних навичок.
Професійна мова
Виконуючи завдання, розвідники здебільшого спілкуються за допомогою жестів.
Деякі з них ми теж використовуємо в повсякденному житті, наприклад, прикладений до уст вказівний палець означає “Тихіше!”, а якщо ми вказівним пальцем вказуємо на себе, то це означає “я”.
Але є і специфічні. “Лягай!” – підняти зігнуту в лікті руку до підборіддя і швидко опустити її долонею вниз. “Увага!” – підняти руку на висоту голови. “До мене!” – підняти руку вгору, зробити кругові рухи над головою і енергійно опустити її вниз. Для пересування вперед, назад, в сторони слід підняти руку на висоту голови і опустити її до висоти плеча, вказуючи бажаний напрям. “Бачу противника!” – витягнути руку горизонтально убік і тримати її. “Бачу, чую (відповідь)” – підняти руку вгору на висоту голови і опустити. “Безшумно підповзти до противника” – лівою рукою вказати напрям, а долонею правої зробити декілька зигзагоподібних рухів.
Загалом у військовій розвідці не існує чіткої системи жестів, у кожній розвідгрупі вони свої, але спільне в них те, що вони мають бути зрозумілі та легко виконуватися.
Розвідник повинен уміти здійснювати стрибки з парашутом, десантуватися по канату із завислого гелікоптера. Також має досконало знати військову топографію, швидко і правильно фіксувати потрібні об’єкти, визначати за зовнішнім виглядом будь-яку зброю ймовірного противника, знати її характеристики, відмінно володіти технікою маскування та способами безшумного пересування місцевістю, добре плавати, здійснювати тривалі марш-кидки, влучно стріляти, досконало володіти прийомами рукопашного бою, знати військову термінологію мовою супротивника …
– І це лише основні знання, вміння та навички. Та й неможливо передбачити все, що потрібно від розвідника в глибокому тилу ворога. На практиці все перелічене розподіляється між усіма бійцями розвідувально-диверсійної групи, але в ідеалі ними має володіти кожен військовослужбовець незалежно від того, хто він за своєю штатною спеціальністю: підривник, снайпер тощо, – розповідає один із розвідників 24-ї окремої механізованої бригади.
А якщо копнути глибше? Наприклад, у вимогах до мінно-підривної підготовки зазначено: вміло застосовувати вибухові речовини і засоби підривання, штатні міни і заряди. Це означає, що розвідник має знати характеристики вибухових речовин і засобів підривання, вогневий та електричний способи підривання, вміти готувати заряди і розраховувати їх для підриву ґрунту, дерева, цегли, каменю, бетону, залізобетону, металу.
Коротше кажучи, розвідник повинен знати і вміти багато чого, а головне – як виконувати будь-які завдання і залишатися при цьому живим. Чим більше знає і вміє робити кожен боєць, тим більше шансів виконати поставлене розвідувальній групі завдання.
Чимало нюансів у підготовку військових розвідників вніс досвід АТО. По-новому була організована вся система ефективного використання та роботи розвідки, задіяні всі можливі засоби. Це й радіоелектронна, і повітряна, і багато інших видів розвідки, а не тільки групи бійців-розвідників. При цьому людський фактор під час виконання завдань залишився на першому місці.
– Як показала практика, основним тактичним підрозділом військової розвідки продовжує залишатися група з 6–8 бійців. При виконанні завдань на території противника вона завжди має діяти безшумно та непомітно. Адже якщо група вступила у бій і навіть вийшла із нього без втрат – завдання все одно вважається проваленим, – долучається до бесіди колега мого співрозмовника.
Але ситуації бувають різні. Тому розвідників також навчають вступати в бій, прикриваючи один одного методом “двійки”. Це суто українське ноу-хау. Такий маневр бійці застосовують, аби вогнем прикривати напарника, коли йому потрібно перезарядити зброю. Головна вимога: у противника не повинно лишатися жодного шансу навіть голови підняти, не кажучи вже про контратаку. Сенс у тому, що коли група побачила ворога – швидко відбиває напад і відходить, щоби зберегти сили та засоби.
Роман ВУС