ЗМІ про нас

Розвідник працює очима

4 листопада 2016 року / журнал “Військо України”

Дуже тяжко втрачати бойових побратимів, з якими тільки-но розмовляв, жартував, бажав швидше повернутися додому, а вже за два дні дізнаєшся, що сталося непоправне – твої товариші загинули в бою. Саме це довелося пережити Назару Таруті в перші дні перебування на охопленому війною Донбасі. Це сталося влітку 2014 року біля Вуглегірська. Екіпаж самохідного міномета та розвідгрупа з 25-ї повітрянодесантної бригади, в якій був Назар, перетнулися на одній із позицій українських захисників. Там вони познайомилися, розповіли, де хто воює, що бачили, запитували один в одного, хто звідки. Загалом гарно поспілкувалися і роз’їхалися. А незабаром надійшла сумна звістка – після прямого влучання танкового снаряда по самохідному міномету те, що залишилося від хлопців з 25-ї, вмістилося в два поліетиленові пакети. З таким тягарем на душі було дуже складно починати воювати.

– На самому початку війни я переосмислив ставлення до життя. Більше почав цінувати рідних і домівку, – розповів Назар.

Начальник пункту управління артилерійської розвідки молодший лейтенант Тарута у війську з 2011 року. Розпочинав службу рядовим на посаді дальномірника в дивізіоні артрозвідки. А таку стрімку кар’єру зробив вже під час війни на Донбасі.

У липні 2014 року почалося його перше відрядження до зони АТО, яке тривало рівно півроку. Своє перше бойове завдання виконував у напрямку Дебальцевого, Бахмута, Вуглегірська, Миронівського. Спочатку довелося працювати із звичайною лінійкою, записником та калькулятором. А у вересні на новому місці базування артилеристи отримали сучасні планшети із відповідним програмним забезпеченням, яке розробили українські комп’ютерні інженери. Завдяки цьому час на обробку та передачу інформації скоротився в рази, а для розвідника це го¬ловний показник.

Розвідник працює очима, тому найскладніше діяти в темний час доби. Спостерігати, визначати, передавати – ось так, якщо коротко, можна описати роботу Назара.

Одного звичайного дня група Тарути працювала в районі Трьохізбенки. Напередодні там був обстріл, тож артрозвідка збирала інформацію.

– Раптом бачу: летить вогняна куля, ще й почув характерний свист, як після запуску протитанкової керованої ракети. Думати не було коли, тож просто інстинктивно встиг пригнутися. Ракета пролетіла в метрі над моєю головою і розірвалася. Тоді ніхто не постраждав. Найбільше вразило, що все сталося так швидко, що навіть подумати ні про що не встиг, – розповів про фронтовий випадок молодий офіцер.

Спостерігаючи за противником, розвідка фіксувала техніку, переміщення особового складу, ротації і навіть урочисті шикування ворога із прапорами “ДНР” та “ЛНР”.

Назар пригадав, як під час виконання одного із завдань у районі 32-го блокпоста помітив схоже шикування ворога. Він зафіксував ротацію на ворожих позиціях, нові обладнані рубежі та значне збільшення особового складу. Особливе занепокоєння викликав десант у нових білих маскхалатах: за характером їхніх дій та навичками стрільби відразу можна було визначити, що це професійні військові, а не ополченці невизнаних республік.

Найкращий день на фронті – день повернення додому. Назар Тарута розповів, що на передовій дуже відчувалася допомога матері. Точніше – її підтримка. Коли він тільки збирався на АТО, мамина спокійна реакція та розуміння додали йому сили духу. Матір розуміла вибір сина та його обов’язок і ніколи не виказувала хвилювання та паніки. Хоча відчувалося її внутрішнє сильне переживання.

Після перших півроку на фронті Назара направили на відновлення до військової частини, а потім, вже в офіцерському званні, відрядили до навчального центру для підготовки мобілізованих військовослужбовців. Він навчав своїх підлеглих на власному бойовому досвіді і більше уваги намагався приділити практиці. Хоча теоретична частина для артилериста також є дуже важливою.

Назар розповідав їм все до найменших дрібниць, які можуть врятувати життя на фронті. Він говорив і про професійний рівень самого артилериста, і про те, як треба поводитися на завданні, аби залишитися непоміченим, і, головне, про те, що артрозвідник повинен максимально точно визначити координати зафіксованих ним об’єктів. Розповідав і про реальні випадки з життя, і як на полі бою можуть врятувати шосте чуття та долі секунди. А тепер він постійно приймає дзвінки зі словами подяки від своїх колишніх учнів – серед яких були навіть сивочолі п’ятдесятилітні вояки.

Після навчального центру в нього було ще два відрядження до зони АТО. Офіцер нагороджений відзнаками “За взірцевість у військовій службі” трьох ступенів, “Знак пошани” від Міністра оборони України, нагрудним знаком “За військову доблесть” та медаллю “Захисник Вітчизни”.

Ігор ПАРУБСЬКИЙ,
Олег СУШИНСЬКИЙ