Повідомлення

У післявоєнний період нарівні з існуванням антирадянського руху опору в Україні набували нових організаційних форм політичні центри українських націоналістів за кордоном. В умовах початку “холодної війни” вони не втрачали надії на повалення радянської влади і відновлення державної самостійності України. Для цього застосовували усі доступні їм за тогочасних умов засоби.

Необхідною умовою існування і підтримки боєздатності закордонних центрів ОУН стало співробітництво з провідними державами Заходу та їхніми спецслужбами. У перші повоєнні роки лідери націоналістичного руху налагоджували контакти з представниками Управління стратегічних служб США, спецслужб Великої Британії, згодом – Італії та ФРН. Головною метою співробітництва було бажання, за умов нестачі власних можливостей, залучити військово-політичні, оперативні та інші ресурси країн антикомуністичного табору для боротьби з Радянським Союзом, його розвалу і відновлення державності України.

Закордонні центри ОУН постачали західним партнерам розвідувальну інформацію стосовно СРСР в обмін на допомогу в продовженні боротьби, лояльність до українського визвольного руху, підготовку кадрів у спеціальних навчальних закладах, постачання зброї, боєприпасів та спорядження.

Невдовзі такі домовленості були досягнуті, і це стало поштовхом для розгортання розвідувальної діяльності на новому рівні. Упродовж нетривалого періоду пожвавилася робота розвідувальних підрозділів у структурі Закордонних частин (ЗЧ) ОУН під проводом С. Бандери, Закордонного представництва Української головної визвольної ради (ЗП УГВР), Проводу українських націоналістів А. Мельника (ПУН ОУН(М)).

При вирішенні цих завдань важливу роль відігравав попередній досвід ведення розвідувальної роботи керівниками спецслужб, серед яких було багато відданих справі фахових діячів. У цей період у різні роки питаннями розвідки і контррозвідки у закордонних націоналістичних центрах опікувалися Я. Рак, М. Матвієйко, І. Кашуба, Б. Підгайний, Я. Гайвас, С. Мудрик, В. Охрімович та інші. Вони залишили здебільшого помітний слід в історії української національної розвідки цього періоду.

Кашуба Іван народився у 1919 р. в с. Дорогове Галицького р-ну (нині Івано-Франківської обл.) Псевдоніми в ОУН: “Чад”, “Пластун”.

У1933 р. закінчив народну школу, навчався у Львівському політехнічному інституті (1935-1939). У 1940 р. - курсант авіаційної школи у м. Енгельсі.

У грудні 1942 р. заарештований гестапо у Львові. Упродовж 1943-1945 рр. перебуває в ув’язненні в німецьких концтаборах Освєнцим, Маутхаузен, Ебензеє. У1945 р. - керівник розвідувального пункту СБ ОУН у Празі, референтури СБ територіального проводу ОУН в Нюренберзі. Від 1946 р. увійшов до керівної ланки СБ Закордонних частин ОУН. Після 1949 р. - заступник шефа СБ ЗЧ ОУН М. Матвієйка.

Безпосередньо відповідає за розвідку й контррозвідувальний захист таборів “переміщених осіб”. Після травня 1951 р. - керівник СБ ЗЧ ОУН. Займався розслідуванням обставин загибелі С. Бандери, якого заздалегідь попереджає про небезпеку замаху.

Помер після 1993 р. у ФРН.

Мудрик Степан Михайлович (псевдонім “Мечник”) народився5 жовтня 1919 р. в с. Криве Радехівського повіту на Львівщині.

У юнацькі роки вступив до лав українського підпілля (1937 р.). Із 1940 р. - співробітник СБ ОУН. Нелегально виїздив за кордон, виконував спеціальні доручення С. Бандери та М Арсенича, здійснював кур’єрські поїздки між Галичиною і Краківським центром ОУН.

У 1941 р. у складі похідних груп ОУН(Б) діяв у Житомирі і Києві. В липні 1942 р. був затриманий гестапо на Київщині, невдовзі втік з-під варти. Після цього увійшов до складу крайового проводу Галичини. На посаді заступника командира воєнної округи УПА ВО-2 “Буг” проводив велику організаційну роботу для створення УПА, за що знову був заарештований гестапо в листопаді 1943 р. Перебував у концтаборах Гросрозена, Заксенгаузена, Ревенсбурга і Дори.

У квітні 1945 р. звільнений американськими військами. Опинившись на волі, відновив втрачені зв'язки з ОУН, за дорученням організації здійснював контакти зі спецслужбами США, Англії та Німеччини. Референт СБ проводу ОУН в Аугсбурзі. Із 1951 р. - член керівної ланки СБ ЗЧ ОУН, відповідає за розвідувальну роботу. У1965-1991 рр. очолював територіальний провід ОУН(Б) у ФРН.

Закінчив правничий факультет Українського вільного університету, займався викладацькою роботою, був професором цього закладу. Автор низки монографій, книг, статей з історії національно-визвольної боротьби і діяльності спецслужб ОУН і УПА.

Із 1991 р. обіймав посаду Голови Головної Ради ОУН. Протягом 10 років був заступником, президента Світового конгресу вільних українців в Європі та активним співробітником багатьох газет і журналів. Упродовж 11 років очолював Координаційний осередок українських громадських установ у Європі, був почесним членом Всеукраїнського Братства ОУН і УПА та центрального представництва української еміграції у Німеччині.

Помер 20 квітня 2004 р. у Новому Ульмі.

Основною формою розвідувальної роботи було формування груп емісарів, їх навчання у спеціальних центрах і виведення на територію України шляхом десантування з американських та англійських військових літаків, повітряних куль або нелегального пішого перетину кордону. На теренах України рухом опору у цей час керував генерал-хорунжий Василь Кук, який став головою Проводу ОУН в Україні і головнокомандувачем УПА після загибелі Р. Шухевича.

Водночас із кожним роком з урахуванням змін на міжнародній арені, у стосунках між державами, всередині Радянського Союзу коригувалася і структура розвідувальних підрозділів закордонних центрів української еміграції, а також форми, методи і завдання розвідувальної діяльності.

Так, ПУН проголосив відмову від спирання на зовнішні сили, зокрема, на іноземні спецслужби, вимагав спрямувати всі зусилля на створення в Україні підпілля у поєднанні з легальними виступами діячів культури й літератури і створення сприятливих умов для революційної ситуації.

Розвідувальна діяльність українських закордонних центрів не припинялася практично до розпаду СРСР.

У різні періоди намагалися використовувати туристичний канал, канали культурного, наукового, молодіжного обміну, приватні поїздки, участь у міжнародних форумах. Ще влітку 1959 року С. Бандера давав вказівки керівникам СБ ОУН І. Кашубі та С. Мудрику збирати розвідувальну інформацію на VII Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Відні і поширювати українські видання серед його учасників. Група Кашуби - Мудрика діяла і на XVII Олімпійських іграх 1960 року в Римі та на інших міжнародних заходах у наступні десятиліття.

Степан Мудрик опікувався розвідкою ЗЧ ОУН чи не найдовше з-поміж інших діячів. Ще навесні 1951 року Степан Бандера на таємній нараді у присутності Івана Кашуби і Степана Ленкавського (у майбутньому голови Проводу ОУН) поставив завдання виокремити розвідку зі Служби безпеки і здійснювати її з дотриманням найсуворіших вимог конспірації, із залученням відданих справі і перевірених осіб, які мали хист до проведення такої роботи. Відповідальним за організацію цієї діяльності призначили С. Мудрика, який у подальшому офіційно значився заступником І. Кашуби - керівника СБ ОУН.

Автор: Олександр Скрипник “Українська розвідка: 100 років боротьби, протистоянь, звершень”