ЗМІ про нас

“Ремесло фронтового розвідника”

22 вересня 2017 року // прес-служба 93 окремої механізованої бригади
“Ремесло фронтового розвідника”

Їх облич ви не побачите на телеекранах. Їх імена стануть відомі через десятиліття після закінчення війни. І навіть нагороди вони отримують, прикриваючись балаклавами.

Фронтова розвідка. Вони працюють невидимо, анонімно, розраховуючи лише на власні сили. Проте без цієї роботи не буває Перемог.

“Поль” та “Ярік” – позивні двох розвідників 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї ОМБр. Кремезні чоловіки, більш схожі на середньовічних вікінгів. Спокійні, виважені. В очах – впевненість та інтелект.

“В мене не було досвіду військової служби чи участі в бойових діях, –розповідає “Поль”. – В 2016 році уклав контракт, направили до 93-ї бригади. Після спілкування з начальником штабу 20-го батальйону став розвідником”.

У “Яріка” дещо інша історія.

– “Служив по мобілізації у зенітно-ракетному полку, – говорить розвідник. – Це в 2015-му. Бував максимум на 2-й лінії. Відчуття, що отриманий статус учасника бойових дій я насправді не заслужив, не залишало. Мій батько, волонтер зі стажем, порадив йти до 20-го батальйону. Так я і зробив, щоб довести всім і самому собі, що насправді заслужив свій статус учасника бойових дій, та доклав руки до Перемоги”.

Хлопці розповідають, що специфіка роботи фронтового розвідника дуже відрізняється від стереотипів, створених кінематографом. Майже половина часу проводиться на території, підконтрольній супротивнику. Постійно вивчається передній край ворога на глибину до 5 кілометрів, адже ситуація там може змінюватися навіть протягом доби.

Зібрані під час спостереження данні передаються до штабу, після чого приймаються рішення. Інколи ставляться й специфічні бойові завдання, з якими найкраще може впоратися лише розвідка – організувати засідку, знищити підкріплення ворога, взяти “язика” тощо.

Коли вирушаєш на “той бік”, кажуть розвідники, ніколи не знаєш, чи повернешся. Що чекає там? Де і які міни встановлені за останню добу чи години, які сили підтягнув ворог, які сюрпризи підготував…

Під Слов’яносербськом групу наших фронтових розвідників оточили сім собак. Треновані лайки, природні мисливці. На нашийниках кожної з них були GPS-навігатори. Тобто кінологи терористів на відстані знали, де їх собаки. Бійцям довелося для самозахисту використати зброю, а щоб ввести в оману ворога одну з лайок скинули аж за 2 кілометри від місця її атаки.

Щоб успішно виконувати подібну роботу потрібні найвищі моральні якості, розуміння – заради чого все це.

“Моя мотивація наступна, – розповідає “Ярік”. – Війні не видно кінця. Тому хочеться вплинути на процес. Не дозволити розповсюдитися терору путінських сил на інші області. Нас влаштовує лише Перемога”.

Для фронтового розвідника важлива фізична підготовка, а насамперед витривалість. Адже в основному доводиться спостерігати. Не викрити себе. Непомітно прийти, зібрати інформацію та повернутися. Коли доходить до стрільби, використання зброї це означає одне – викриття й провал операції.

Щодо характеристики супротивника, з яким доводилося мати справу бійцям 20-го батальйону та 93-ї бригади в цілому, то він достатньо різноманітний.

“Здебільшого це заробітчани з місцевих, – говорить “Поль”. – Й діють вони без жодної ідеології чи фанатизму”.

Наприклад в Червоному Лимані дідусь копав город, а потім пішов до хати, взяв автомат та пішов на блокпост.

Трапляється чимало й російських казаків-терористів у кубанках. Ті легко грабують залишені будинки, займаються мародерством.

“Я сказав би, що в більшості противник – це набрід волоцюг, – розповідає “Поль”. – Вони прийшли за грішми чи перспективою награбувати всякого добра. Взаємовиручки між підрозділами жодної. Зброя аналогічна нашій. Хоча в плані екіпіровки в них ситуація дещо краща, маю на увазі тактичне спорядження, розвантажувальні системи”.

Проте основним об’єктом роботи розвідників 20-го батальйону стала розвідувальна рота 4-ї мотострілецької бригади так званого 2-го армійського корпусу. В результаті численних бойових зіткнень особовий склад розвідувальної роти терористів було знищено на 80%. В живих не залишилося ні офіцерів, ні інструкторів. З розслідуванням приїжджала навіть група російських офіцерів, які хотіли з’ясувати причини таких значних втрат.

“Особливим шоком для бойовиків стала ліквідація наприкінці червня групи “Алекса”, – згадує “Поль”. – Він був інструктором, російський офіцер Щерба з Кірова. Діяв при зустрічі з нами зухвало, миттєво перекинув з-за спини снайперську гвинтівку СВД та відкрив вогонь від стегна. Живим взяти його не вдалося. Проте з шести розвідників-терористів двох було вбито, чотирьох, включно з відомим російським єфрейтором Агєєвим, затримано. Загибель інструктора, який навчав бойовиків премудростям диверсійно-розвідувальної справи, призвела до повної втрати противником бойового духу. Дійшло до того, що до туалету вони ходили лише по-двоє. Пішли плітки про секретний український спецназ, який працює проти них”…

Фронтова розвідка займається не лише моніторингом переднього краю ворога. Через чудову бойову підготовку та високі морально-психологічні якості розвідників по праву командування вважає універсальними бійцями, яким доручається боротьба з диверсантами противника, супровід важливих осіб, оперативне реагування на кризові ситуації на фронті тощо. Адже на кого тоді покладатися, як не на фронтову розвідку…