Сержанту Андрію Слободянюку лише 21 рік. За кілька місяців участі в антитерористичній операції на Сході країни цей спецпризначенець заслужив три нагороди – орден “За мужність” ІІІ ступеня, відзнаку від Міністра оборони України “За зразкову службу” і срібну медаль “За оборону міста Краматорськ”. А коли після поранення військові лікарі констатували, що на передову він зможе повернутися не скоро, Андрій вирішив реалізувати свою давню мрію стати офіцером. Не закінчивши повний курс лікування, він виписався зі шпиталю, аби встигнути подати документи на вступ до військового вишу, і тепер навчається в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Андрій народився у Хмельницькому. Мати – Людмила Павлівна – фактично виховувала сина сама. До речі, вже близько 13 років жінка служить у війську, нині – старшим механіком вузла зв’язку 19-ї ракетної бригади. Тож що таке військова служба, син знав добре і бачив, як мати заробляє на хліб. Після закінчення школи він і сам пішов працювати, аби покращити матеріальне становище сім’ї й по-чоловічому підтримати її. А коли призвали до війська, без вагань пішов виконувати конституційний обов’язок.

– Я був призваний у 80-ту окрему аеромобільну бригаду. Закінчив навчальний підрозділ та набув кваліфікацію командира аеромобільного відділення 3-го класу. А через вісім місяців служби підписав контракт. Це було в жовтні 2012, – розповів сержант Андрій Слободянюк.

Ще рік він прослужив у бригаді. За цей час узяв участь у навчаннях “Рапід Трайдент” та “Кленова арка”, здійснив 12 стрибків з парашутом і провів чимало часу на польових практичних заняттях. Згодом перевівся ближче до дому – у 8-й окремий полк спеціального призначення на посаду командира розвідувального відділення.

– В один із днів на початку березня в полку оголосили бойову тривогу. А за декілька днів уся наша частина виїхала в зону антитерористичної операції. Згодом вирушили до Краматорська, – пригадує хронологію подій молодший командир.

Саме тут, у Краматорську, на початку травня, військовослужбовців полку залучили до активних бойових дій. Перший бій сержанта Андрія Слободянюка відбувся 4 травня. Відтоді всі чітко усвідомили – йде війна.

– Добре пам’ятаю і 18 травня. Вже півтори доби ми сиділи в засідці біля кладовища, чатуючи на ворога, який регулярно обстрілював наші позиції з мінометів. Та “рибка”, яку впіймали, була “жирнішою”, ніж очікували, – на позицію прибули терористи з переносним зенітним ракетним комплексом. Саме в цей час у даному районі виконували розвідувальні польоти наші льотчики на Су-24. Вони і були мішенню для найманців. Командир групи доповів командиру полку і отримав наказ негайно знешкодити ворога. Операцію провели вдало: троє терористів загинули, двоє отримали поранення. Ми захопили ПЗРК та два заряди до нього. А підкріплення, яке приїхало до нас, знищило кілька десятків російських найманців, які прикривали своїх поплічників, – розповів сержант Андрій Слободянюк.

У червні група спецпризначенців, до якої входив і Андрій, брала участь у пошуку літака-розвідника Ан-30 та порятунку екіпажу, на який полювали бойовики. Завдяки професійним діям наших вояків, рішучості і сміливості вдалося врятувати двох льотчиків, які вижили після падіння літака, та доставити тіла трьох загиблих членів екіпажу.

У липні спецпризначенці вели запеклі бої під Луганськом. Проривали оборону ворога, аби деблокувати аеропорт, в якому тримали оборону колишні співслужбовці Андрія – вояки з 80-ї окремої аеромобільної бригади. У ході цих боїв 20 липня постраждала майже вся група, а її командир майор Олександр Петраківський досі знаходиться у важкому стані в одному з лікувальних закладів. А 27 липня під час танкової атаки російських найманців був поранений і сам Андрій.

– Я з іншими військовослужбовцями вів на одному з териконів спостереження за ворогом. Зокрема ми передавали координати цілей нашій артилерії. Десь о пів на шосту вечора ворог почав обстрілювати нашу позицію з мінометів, а потім задіяв танкові підрозділи. Поки добігли до укриття, по нас тричі стріляли з танкової гармати. На жаль, третій снаряд розірвався поряд і вибуховою хвилею закинув нас з офіцером – артилерійським розвідником у схованку, – розповів сержант.

Не усвідомлюючи, що він поранений, сержант Слободянюк зупиняв кровотечу, накладаючи пов’язки пораненому в шию і спину артилеристу. Потім вже надавали допомогу йому, коли запекла від болю нога. Лише через два дні поранених спустили з терикону і доправили в польовий шпиталь. Потім сержанта Андрія Слободянюка лікували в Харківському і Хмельницькому військових госпіталях. Поранена нога й досі болить. Та хлопець впевнений, що все буде гаразд.

Тепер, навчаючись в академії, він передає бойовий досвід товаришам-курсантам. Часто за порадою до нього звертаються й офіцери навчального закладу. На факультеті ракетних військ і артилерії Андрій опановує фах артилерійського розвідника.

– У 8-му полку спеціального призначення залишилося багато друзів, з якими продовжую підтримувати зв’язок. Спілкуємося майже щодня зі старшим солдатом Маратом Муратовим (він важко поранений), санінструктором нашого підрозділу старшим солдатом Денисом Ляпуновим, який і надав мені першу медичну допомогу. Хлопці продовжують службу за контрактом, а мене підтримують у моєму бажанні за п’ять років стати офіцером, – розповідає сержант Слободянюк.

За словами заступника начальника факультету ракетних військ і артилерії з виховної роботи підполковника Юрія Полтавця, на факультеті навчається 30 курсантів-першокурсників, що брали участь у антитерористичній операції. Четверо з них, зокрема й сержант Андрій Слободянюк, – орденоносці.

– І ми цим дуже пишаємось! – зазначив офіцер-вихователь.

Віталій СТЕЧИШИН