ЗМІ про нас

Пішов на фронт заради своїх чотирьох дітей

9 лютого 2017 року /офіційний веб-сайт Міністерства оборони України

У одесита була залізна бронь перед армією, щоб не йти на війну – четверо дітей. Але заради їхнього майбутнього багатодітний батько Микола Полторак і пішов на фронт.

“Вперше піти на фронт намагався, коли російські війська окупували Крим. Та через те, що я в армії не служив, мене не брали. І тільки коли в Одесі почали набирати батальйон територіальної оборони, пішов знову у військкомат, – розповідає Микола. – Тоді мене прийняли у 18 батальйон тероборони. Кілька тижнів посиленої підготовки і вже у вересні відправили до зони АТО”.

Уже пізніше його побратими дивувалися, коли дізнавалися, що Микола не служив раніше у армії. “Він багато разів перевершував тих, у кого за плечима армія. Хтось хизувався тим, що служив у ВДВ, а Микола їм усім носа втер”, – розповідає бойовий товариш Полторака Олександр Омельчук.

Дружина тоді щойно народила сина. Це була вже четверта дитинка в родині Полтораків. Саме заради них одесит і пішов на війну, щоб захистити їхнє майбутнє. Замість того, щоб розділити радість від народження четвертої дитини – сина Богдана, через війну подружжя Миколи та Лілії розлучиться майже на рік.

На війні Микола став снайпером-розвідником. Буквально вже на третій день йому довелося пройти бойове хрещення. Після року війна на передовій Микола планував залишатися у Збройних силах. Побратими по зброї відмічали, що одесит справжній військовий – зібраний в екстремальних умовах, його дії не раз рятували підрозділ. Та один червневий ранок змінив всі плани чоловіка дочекатися перемоги на фронті.

“У нас готувалася крупна операція, і ми з хлопцями обстріляли “зеленку“, а потім пішли зачистити усі посадки від “секретів“ та перевірити мінні поля. І вже недалеко від сепаратистки позицій знайшли воронку, зброю, кров та один берець... Напевно ми когось підстрелили та кинулися вперед, щоб наздогнати. До позицій терористів дісталися і тоді почали вертатися назад, – розповідає Полторак. – Тоді-то я і підірвався на міні”.

Від вибуху Миколі відірвало ногу, побратими Полторака наклали джгут і пораненого евакуювали до госпіталю. Потім були безкінечні шпиталі та лікарняні палати.

Про перші телефоні розмови з чоловіком після поранення його дружина Лілія згадує з посмішкою: “Він зателефонував і сказав заспокоїти дітей, бо тато скоро буде із залізною ногою, як робот. Він нас усіх втішав, заспокоював, був сповнений позитиву”.

А про своє рішення піти добровольцем на війну Микола не шкодує. І запевняє: як батько чотирьох дітей, він мав право не йти на війну. Та саме заради них він і пішов воювати. Щоб відстояти їхнє право жити на своїй землі. “Ні краплі не жалкую. Я знаю за що ногу втратив. Це найменше, що можна віддати. Хлопці набагато більше відають – свої життя. Їх діти – ще більше. Батьків втрачають”, – говорить воїн.

Марія Сальнік