Від редакції LB.ua. Цей текст про будні одного з підрозділів воєнної розвідки написав «Гром», офіцер групи спецрезерву «Кедр» ГУР МО України. Автор фото – позивний «Гриша», оператор БПЛА групи «Кедр».

З першого дня повномасштабної війни РФ проти України сотні тисяч співвітчизників за покликом серця стали на захист Батьківщини у різних підрозділах Сил оборони. Мені, до цього цивільній і доволі публічній людині, пощастило опинитися у структурі багато в чому закритій, трохи навіть міфологізованій, суворій і привабливій водночас – у лавах групи спецрезреву Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Таких як я, з цивільного життя, тут добра половина: чоловіки без жодного воєнного досвіду, із мінімальними бойовими навичками, достатньо підготовлені фізично, але із просто замежевим відчуттям патріотизму і ненависті до нашого споконвічного ворога – імперської, кровожерливої Росії.

Спокійний і врівноважений «Сом» – призер національних змагань з практичної стрільби, худорлявий, молодий хлопець, фаховий інструктор. Своїм янгольським терпінням він хоч зайця навчить стріляти, а сам влучає ледь не білці в око. Запальний «Фанат» – багаторазовий чемпіон України і чемпіон Європи з різних видів єдиноборств.

Респектабельний і гуморний «Лоєр» – успішний у цивільному довоєному житті нотаріус. Мовчазний «Агат», який вправно, мов спортивний гонщик, кермує автівкою. Двоюрідні брати по крові – «Шон» і кулеметник «Штурм», молоді і завзяті.Ще один кулеметник кремезний «Хук», який одним боксерським ударом, схоже, здатен звалити теля.

Група вікових ветеранів з батальйону «Айдар», один з яких «Укроп» є доволі відомим адвокатом і встиг повоювати ще в Афганістані. «Гізо» – етнічний сивобородий грузин, хоч вже і громадянин України, але мріє після перемоги йти відвойовувати у росіян його рідну Абхазію.

Два досвідчені старші офіцери – підполковники «Кос» і «Кот», які раніше, під час служби в Управлінні держохорони, пильнували безпеку цілих трьох Президентів України.

Є і свій дивак – худорлявий снайпер, капітан із позивним «Таракан». Ветеран АТО він влітку 2014 дивом вижив один після підриву бронетранспортера на протитанковій міні, був поранений, вилікувався, відновився і знову став до армійських лав.

На це ми списуємо його численні дивацтва, такі непритаманні зазвичай для снайперів.

Увесь у хаотичних армійських татуюваннях «Морпіх» – ветеран АТО, що служив там у морській піхоті.

Є і «Повар», який вправно хазяйнує на кухні і завдяки якому ми ситі.

Є і суцільно невійськова людина – талановитий фотограф «Гриша», який став у нас оператором БПЛА і майстерно ними керує.

Етнічна родзинка групи – громадянин Туреччини із позивним «Курд». Він давно має сім`ю і посвідку на проживання в Україні

та заможну родину у Туреччині. Поза тим він розміняв відносно благополучне життя за кордоном на щоденний ризик служби за

контрактом в Україні у лавах Іноземного легіону і відряджений до нас.

Серце, мозок і ударний кулак групи одночасно – це «Кедр». Командир, кадровий полковник ГУР МО, досвідчений і освічений військовий, нагороджений за АТО/ООС під час служби ще спецпризначенцем у 8-му хмельницькому полку ССО бойовими офіцерськими орденами Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів і Орденом Мужності ІІІ ступеня. За армійськими мірками це більш ніж круто. Він, мов, справжній кедр – високий, твердий, жорсткий, ніколи не гнеться, гострий, іноді навіть занадто колючий, бо постійно видає на горіхи.

За його закликом і під його керівництвом всі ми, такі різні, зібралися у перший день війни у столичному стрілецькому тирі,

де тоді ще працював інструктором «Сом», швидко озброїлися і на наступну ніч були у Бучі та Гостомелі. Потім несли службу як

протитанковий резерв на випадок прориву противника у Київ. Згодом виїхали за межі столиці, ходили у розвідпошуки, ставили на

лісових дорогах мінні засідки, збирали інформацію про ворога і наводили на нього арту на Житомирському напрямі біля тоді і ще

окупованих с.Копилова, Макарова та Мотижина на Київщині. Тепер робимо приблизно те саме на Харківщині. У нас є достатньо піхотної

і протитанкової зброї і боєприпасів до неї. І закордонної: ПТРК Javellin, NLAW, Carl Gustaf, крупнокаліберний кулемет Browning M2,

снайперська гвинтівка Barret, автомати CZ. І нашої пострадянської – різних типів ручні гранатомети і гранати, протитанкові і протипіхотні міни.

За ці неповні п`ять місяців ми стали єдиним малим військовим організмом, понюхали вдосталь пороху і самі нерідко давали прикурити ворогу.

Війна, курва, вчить швидко. І гірко. Ми пережили багато чого: і розгубленість перших днів, і подальшу поступову впевненість перших перемог.

І смерть у бою товаришів, яких потім разом ховали і чиї замерзлі тіла витягали через два дні після загибелі у лісі з-під носа ворога і під його вогнем. Був і маленький солдатський тріумф – нагородження двох бійців вогнепальною зброєю. Було і поранення двох наших на початку липня, на щастя не тяжкі. І щоденно – гонитва за результатом: розвідданими, цілями, інформацією про ворога.

12 липня внаслідок добре продуманої і спланованої операції сформована головно з цивільних добровольців наша розвідгрупа ГУР МО «Кедр» у с.Дементіївка Дергачівського району Харківської області завдала відчутних втрат противнику. Для виявлення його передових позицій і диверсійних груп застосували тепловізійний квадрокоптер у складних умовах постійних перешкод від ворожих систем радіоелектронної боротьби. Попри постійну протидію РЕБ, з повітря оператор БПЛА «Гриша» виявив на північно-західній околиці населеного пункту велике скупчення особового складу ворога без бронетехніки. По цілях, зосереджених у зруйнованих під час бойових дій спорудах, провели сім скидів ручних протипіхотних гранат Ф-1 з квадрокоптера. Він же зафіксував ураженння живої сили ворога: декілька яскравих теплових силуетів солдат залишилися на місці розривів гранат. За відомостями, наданими згодом полоненим російським офіцером, їхні втрати внаслідок і цього гранатометання, і подальших боєзіткнень склали 36 осіб вбитими і пораненими.

Вночі 12 липня четверо наших – «Кот», «Морпіх», «Сом» і «Гізо» – разом із розвідувальною групою підрозділу територіальної оборони,який утримував стаціонарні позиції у цьому районі і змінював на них особовий склад, висунулися на перевірку результатів нічних скидів гранат Ф-1. Під час переміщення передова група батальйону ТРО потрапила у засідку, влаштовану противником у найближчій до наших передових позицій лісопосадці на південно-західній околиці Дементіївки і одразу зазнала втрат. У передсвітанковій імлі на відкритій місцевості двоє наших розвідників, «Кот» і «Морпіх», які йшли одразу за групою ТРО, вступили у вогневий контакт із переважаючими силами противника на короткій дистанції, застосувавши автомати, 40-мм гранатомети «Форт-600» і ручні гранати. Їм протистояла на більш вигідних, заздалегідь обладнаних і прихованих позиціях у лісопосадці ворожа розвідувально-диверсійна група у складі 12-13 осіб, зокрема, кулеметника і снайпера.

Інтенсивний вогневий стрілецький бій тривав близько години. Внаслідок нього ворог зазнав втрат – двома вбитими і трьома пораненими, четверо наших відійшли на вихідий рубіж без втрат. У другій половині дня 12 липня нам вдалося внаслідок добре продуманої і спланованої «Кедром» операції після повітряної дорозвідки і під прикриттям інтенсивного артилерійського вогню суміжних підрозділів ТРО і НГУ увійти у ту кляту посадку, звідки вночі і на світанку ворог зустрів наших вогнем і гранатами. Ми знищили розвідувально-диверсійну групу противника і взято чимало трофеїв російського виробництва, зокрема, автомат Ак-12, кулемет ПК, снайперську гвинтівку СВД, гранатомети РШГ-1 і СПГ, військові квитки вбитих, інші речі, засоби зв`язку.

Але головний результат – це захоплення нашим «Фанатом» у полон ворожого офіцера – командира зводу лейтенанта Станіслава Трутнєва. Той служив у такому особливому підрозділі російської армії – 140 загоні спеціального призначення боротьби з підводними диверсійними силами і засобами (ПДСЗ) Північного флоту ВМФ РФ. Підрозділ розташований у с.Відяєво у далекому заполярному Мурманську. Хоча народився Станіслав Трутнєв у Запоріжжі у 1989 році.

Пораненому під час бою ворожому диверсанту-водолазу оперативно надали первинну допомогу, евакуювали під ворожим мінометним обстрілом, вчасно прооперували і тепер він лікується під суворою вартою в одній з лікарень. На нього чекає ще чимало допитів, але головне, що через це у когось з наших полонених, хочеться вірити, з`явиться шанс повернутися додому внаслідок обміну.

І все-таки, попри такий достойний результат, ми – не спецпризначенці, не штурмовики і навіть не оперативники. Ми – розвідники, чи радше пошуковці, які щоденно вчаться бачити, чути, здобувати інформацію усіма п`ятьма органами чуття. І обов`язково, якщо випадає нагода, – нищити ворога.

А треба цього всього вміти і робити ще більше і ефективніше. Більше розуміти – з півслова. Більше знати – хоч навіть з повітря.

Більше відчувати – навіть шкірою на відстані. А головне – вміти і терпіти більше. Ми ті, кому рідна земля надає сили. Наш час – це ніч.

Така приємна, але коротка влітку. І така довга і безжальна у холодну пору. Ми вчимося бути непомітними тінями. Саме тому ця фотогалерея авторства нашого оператора БПЛА «Григорія» – у чорно-білих кольорах. Як сама ця клята війна, що не залишила напівтонів і відтінків нікому з нас і мільйонам наших співвітчизників. Є тільки життя і смерть. Правда і брехня. Побратим і ворог.

Нині воєнна розвідка України щоденно міцнішає. Здобуває найпотаємнішу інформацію про плани і стан ворога. Завдає йому разючих і дошкульних ударів. ГУР МО впевнено стає одним зі знарядь, яким кується майбутня перемога України.