Петраківський Олександр Петрович народився 4 червня 1988 року в місті Житомир. У 2009 році закінчив Львівський інститут Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю “Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів”.

Олександр любив військову справу з дитинства. Уся його родина – військові. Батько Петро і мати Тетяна, дружина Галина, сестра Світлана та її чоловік – офіцери.

Коли Олександрові було 7 років, він уже стрибав з парашутом, сестра також. Він не уявляв собі життя без армії. І мав до цього талант. Згодом Олександр став одним з найкращих розвідників у своїй частині в Хмельницькому.

З початком антитерористичної операції на сході України капітан Петраківський очолював розвідувальну групу спеціального призначення.

20 липня 2014 року група під його командуванням повернулась з розвідки. Офіцер доповів своєму командирові результати дій і збирався йти відпочивати до своїх хлопців, але того разу поспати не вдалося.

Потрібно було забезпечити проходження колони техніки Збройних Сил та сил добровольчого батальйону “Айдар” до аеропорту Луганська.

Усе почалося під селищем з життєствердною назвою Щастя. Можливо, що колись тутешні мешканці мали всі підстави вважати себе щасливими, але з початком бойових дій життя сповнилось нещасть.

Не оминув того разу нещасливий збіг обставин і групу розвідників Олександра Петраківського. Разом з ними командир був у зоні бойових дій з першого дня АТО. Неодноразово виходив на виконання складних та дуже небезпечних завдань. І завжди повертався з них без втрат, бо набув досвіду і того особливого відчуття небезпеки, яке може виникати в бійців під час перебування в тилу противника.

Але того разу, 21 липня, коли група капітана Петраківського вирушила на розвідку місцевості та шляху, яким мала рухатися колона українських військ, розвідники потрапили у ворожу засідку. Миттєво оцінивши обстановку, Олександр звернувся до бійців: “Приймаємо бій!”

Вороги піддали позиції українських військовослужбовців мінометному обстрілу. У шаленстві бою один з бійців загубив шолом. Побачивши це, капітан Олександр Петраківський віддав підлеглому свій кевларовий шолом, чим врятував йому життя. Після бою солдат виявив на шоломі сім вм’ятин від осколків і тихо сказав: “Якби не командирський шолом, то не залишився б живий…”. Між тим за кілька хвилин після того, як офіцер віддав свій шолом розвіднику, йому в голову влучив осколок міни.

Попри важке поранення, він виносив з під обстрілу поранених бійців і продовжував керувати підрозділом.

Колона скористалась боєм і без втрат прорвалася крізь засідку ворога.

За виняткову мужність, героїзм і незламність духу Указом Президента України розвіднику присвоєно звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка” і підвищено до звання майора.

Але найважчий бій для пораненого офіцера і його родини тільки починався.

26 травня 2015 року на шкільному подвір’ї Ізяславського ліцею зібралося чимало людей, аби вшанувати випускника закладу, майора Збройних Сил України, Героя України Олександра Петраківського. Пам’ятну дошку на честь розвідника відкрили його батьки та п’ятирічна донька. На урочисте зібрання прийшли рідні, близькі Героя, шкільний колектив, представники влади та усі небайдужі мешканці.

“Я обіцяю, як тільки поставлю сина на ноги, – разом із ним піду на передову, аби покарати тих, хто вбиває та калічить наших молодих хлопців”, – пообіцяв батько Олександра.

29 серпня 2021 року після 7 років хвороби, спричиненої пораненням, серце Героя України перестало битися. Наказом Міністра оборони України від 30 серпня 2021 року № 407 підполковникові Петраківському Олександру Петровичу посмертно присвоєно чергове військове звання “полковник”. Поховали полковника Олександра Петраківського на Алеї Героїв Хмельницького міського кладовища.