У роковини загибелі героїв-розвідників молодшого лейтенанта Олега Зайцева та солдата Віталія Ігнатенка в Музеї воєнної розвідки відбулася зустріч з їхніми родинами.
Побратими Олег Зайцев та Віталій Ігнатенко захищали Україну з перших днів російської агресії. Спочатку нарізно – Олег після участі в Революції Гідності пішов боронити Україну у складі добровольчого підрозділу «Правий сектор». Віталій – у бригаді Національної гвардії України та 72-ій бригаді імені Чорних запорожців.
Однак, нестримне бажання хай там як, але звільнити Україну (вони обидва пішли до війська добровольцями, не переймаючись ні званнями, ні посадами) та постійне самовдосконалення і професіоналізм, зрештою, звели воїнів докупи. З початку широкомасштабного вторгнення російських загарбників Олег та Віталій разом виконували надважливі завдання у складі підрозділу спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України: звільнення Ірпеня, бої за Мощун, операції з відсічі окупантів на Харківщині, звільнення острова Зміїний...
Значення для Сил оборони, та, разом із тим, складність цих операцій важко переоцінити. Адже саме завдяки їхньому успішному виконанню українській армії вдалося звільнити захоплені російськими загарбниками території, а також почати історію витіснення російського флоту з Чорного моря, а відтак, відновлення «зернового коридору», врегулювання продовольчої кризи у Європі та світі.
Саме під час звільнення Зміїного, рівно два роки тому, двоє друзів-побратимів Олег Зайцев та Віталій Ігнатенко віддали життя, прикриваючи своїх. А їхні імена та їх подвиг назавжди закарбовані на сторінках «Книги слави» ГУР МО України.
Саме завдяки їхній самопожертві, українським Силам оборони вдалося зберегти майже весь особовий склад та надалі успішно спланувати звільнення острова.
Під час тієї – першої висадки на Зміїний, коли загинули в бою Олег та Віталій, українці виявили, що окупантів значно більше, ніж вони очікували. Командири вирішили евакуйовувати воїнів з острова. Хлопці залишилися у групі прикриття евакуації – били ворога до останнього, не даючи йому змоги вести вогонь по побратимах, які відпливали з острова.
За видатні особисті заслуги під час відсічі та стримування збройної агресії російських окупантів, мужність та героїзм Олегу Зайцеву та Віталію Ігнатенку надано звання Героїв України та нагороджено орденом «Золота зірка» (посмертно).
У роковини їхньої загибелі дружини, діти, матері, батьки та інші родичі, у Музеї воєнної розвідки поміж експозицій, де зображені етапи існування національної розвідки від часів Богдана Хмельницького до сьогодення, унікальних історичних документів, зброї та спеціальних засобів розвідки, зупиняються саме біля «Книги слави». Бо на її сторінках їхня гордість і біль – неоціненний подвиг їхніх чоловіків, які зробили великий внесок у сучасну національно-визвольну боротьбу українського народу проти російських загарбників.
- Мій чоловік завжди казав мені й нашим донечкам: «Я не можу не бути там де я є, не можу не боротися до кінця, бо інакше ця війна буде передана нашим дітям. Нехай зараз усе виглядає як апокаліпсис, але ми на правильному шляху, тож все подолаємо, - поділилася спогадами дружина Героя України Наталя Зайцева.