Україна захищає світ
00
00
00

Повідомлення

“Орієнтуйтесь на власні сили”

25 вересня 2021 року
Нарис дослідника українського визвольного руху Романа Коваля про спроби українського підпілля організувати в 1921 році повстання для відновлення влади УНР
“Орієнтуйтесь на власні сили”

Центральний український повстанський комітет запланував повстання на 10 травня 1921 року. Щоб поінформувати про цей намір вище українське керівництво, його представник Федір Наконечний виїхав у Польщу, в м. Тарнів, де перебував уряд УНР і Повстансько-партизанський штаб Юрка Тютюнника.

Спочатку посланець Цупкому зустрівся з Миколою Литвицьким, який у жовтні 1920 р. видав йому уповноваження офіційного представника Міністерства внутрішніх справ УНР в Катеринославській і Херсонській губерніях. Литвицький відверто сказав Наконечному, щоб Цупком “не мав ніяких надій на сили, що перебувають за кордоном, через їхню деморалізацію, партійні сварки та нездатність”. Литвицький порадив так вести працю, щоб “у будь-який момент можна було створити свій уряд”.

Відвідав Наконечний і Юрка Тютюнника та Симона Петлюру. З кожним зустрічався окремо. Після зустрічі з Головним отаманом у Наконечного склалося враження, що той “перебував у руках Польщі та Антанти”. Наконечний не помилився: діяльність Петлюри, як, власне, і Тютюнника, контролювалася французьким представництвом та польськими спецслужбами. Наші вожді перестали бути самостійними фігурами, але публічно визнавати цього не хотіли.

Український уряд і Головний отаман втрачали своє значення у Визвольній боротьбі. Вони були безсилі змінити ситуацію в Україні. Що робити далі, Петлюра не знав, але відмовлятися від права називатися Головним отаманом не збирався, бо тоді Англія, Франція і Польща перестануть надавати йому фінансову допомогу.

Авторитет керівників УНР падав в очах своїх і чужих. Уряд і Головний отаман у кращому разі ще могли бути помічниками тих, хто взяв на себе тягар відповідальності продовження збройної боротьби. “Істина проста: еміграція завжди є силою допоміжною. Симон Петлюра мусив без зволікань передати свої повноваження найдостойнішому (на його погляд) представнику воюючої України. І таким чином задекларувати, що центр боротьби залишається в Україні. Й позбавити український воєнно-політичний рух залежності від польського Генерального штабу... А головне – зняти з повсталої України пута морального обов’язку перед вищим військовим керівництвом УНР, приреченим в умовах еміграції на швидку деградацію… І отримати право стратегічної і тактичної ініціативи”.

“Орієнтуйтесь на власні сили”

Але Петлюра повноважень представнику воюючої України не передав. І в Україну на чолі війська не повернувся. Напевно, вважав, що з-за кордону здатен керувати повстансько-партизанським рухом, тож і накинув Цупкому своє керівництво. Взамін обдарував “клейнодами” – мандатом на керівництво повстансько-партизанським рухом в Україні до приходу армії на чолі з Тютюнником. Мандат завізували своїми підписами і Головний отаман, і генерал-хорунжий. Обидва дали грошей – Тютюнник 1 млн. совєтських рублів, а Петлюра, окрім такої ж суми, видав ще 500000 гривень.

Оскільки ППШ тільки почав формуватися, то й не був ще готовий до рішучих дій, відтак Петлюра наказав відкласти повстання. Не був готовий почати 10 травня повстання і Цупком. Тож постановили нову дату – 28 травня.

Повернувшись із Польщі, Федір Наконечний звітував перед товаришами про наслідки своєї місії. “Загальне враження від цього зв’язку із закордоном було кепське, – розповідав співзасновник Цупкому Микола Комар. – Уряд дивився на існуючий Комітет як на підвладну собі філію, тоді як кожний [член Цупкому] зазначав, що він урядові не підлягає, бо [Цупком] утворився самостійно, революційним шляхом. До закордонного уряду Комітет звертався як рівний, закликаючи до спільної праці тут, на місці, а не сидячи там…”.

“Орієнтуйтесь на власні сили”

Окрім Цупкому, в Києві діяли й інші українські підпільні організації – у 2-й школі червоних старшин (керівник Осип Думін, помічник воєнкома школи і лектор тактики), у Школі піхотних командних курсів та полку незаможних селян (за деякими даними, керівником обох був Петро Никифоренко).

У 2-й Київській школі червоних старшин (її ще називали Українською школою червоних старшин) навчалися і колишні січові стрільці, вони й у квітні 1921 р. створили “центральну п’ятірку” Військової організації Січових стрільців. Очолив її колишній усусус та старшина Галицької армії Осип Думін. Членами були командир 1-ї роти Антон Решетуха (колишній студент Львівської політехніки), взводний Терентій Шостак, колишній боротьбист Микита Нерослик (Мороз) і ще один підпільник. Командир 2-ї роти школи Денис Бернадський та командир інженерної роти Володимир Тимошенко входили до другої “бойової п’ятірки”. В цих ротах переважну більшість становили галичани, колишні січові стрільці та вояки Галицької армії, які не схотіли повертатися на окуповану поляками батьківщину, бо одразу потрапили би в концентраційні табори, – адже вони воювали проти поляків у 1918 – 1919 роках.

“Орієнтуйтесь на власні сили”

До Військової організації Січових стрільців увійшов також командир інженерної роти Володимир Тимошенко.

Бойовий відділ військової організації створив Федір Шидловський, службовець військово-інженерного складу, “переконаний прибічник Самостійності України”. До відділу входили Марко Никифоренко, Йосип Орендар, Павло Овчаренко, Петро Булах, Ананій Доруга, Йосип Куций, Леонід Бунчужний (Хінич). Організація мала рушниці, 600 набоїв, 9 бомб, 10 французьких гранат, 30 піроксилінових шашок та одну “пекельну машину”.

Оскільки діяльність ВОСС розширювалася, її перейменували на УВО – Українську військову організацію. План Думіна був такий: за сприяння ад’ютанта начальника школи Михайла Залужного (галичанина) у визначений день призначити членів УВО в караул, захопити зброю, касу школи та касу Галревкому, знищити комуністів і приєднатися до повстання.

Діяла в Києві також організація Бориса Савінкова, який визнавав незалежність Української держави, співпрацював з Петлюрою і Тютюнником та їхніми представниками в Україні. У Києві савінковську організацію очолював ротмістр врангелівської армії “Георгій Макєєв” – Грицько Олександрович Крючок. “Макєєв” визнавав керівну роль Цупкому.

Почати повстання планували на Печерську, де підпільники мали захопити “Арсенал”, артилерійські склади, склад зброї у Школі червоних старшин, інженерні курси – як зручний стратегічний пункт, – а відтак і весь Печерськ. Одночасно мало вибухнути у Трипіллі. Туди вже виїхав Осип Думін. Войовничі трипільці, колишні козаки і старшини Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого, повинні були вирушити на Київ. Вони це вже успішно робили – і 1918-го, і 1919 року. Окрім того, Думін “сформував кілька сотенних округів”.

“Орієнтуйтесь на власні сили”

“Макєєв” мав здійснити щонайменше три терористичні акти – застрелити голову губЧК Ліфшиця, начальника секретно-оперативного відділу губЧК Капустянського і начальника особливого відділу КВО Воронцова. Повстанці настроювалися на рішучу і нещадну боротьбу – перемога або смерть! УВО ставило за мету “не лише скинути комуністів і загнати їх у Великоросію, а знищити всіх до ноги”. Для цього організація намагалася роздобути списки київських комуністів із домашніми адресами. УВО мала контакт із лівими есерами, а ті – зі своїми колегами в Росії, які теж готували повстання.

Звичайно, сили змовників значними не назвеш, але й московська комуна не мала в Києві великих сил: армійські частини та військові підрозділи Київської губернської ЧК воювали на Київщині та за її межами проти повстанців (зокрема, в Конградському повіті на Слобожанщині), грабували населення, супроводжували ешелони із продовольством до Росії (т. зв. продмаршрути), охороняли мости та залізниці.

Розраховували українські підпільники і на деякі червоні частини, зокрема “петлюрівський” 402-й полк в Умані, “сформований з одних галичан”, кінний полк Байла в Гайсині (800 шабель) та інші. Але особлива надія була на отамана Орлика (Федора Артеменка), який, за задумом Цупкому, повинен атакувати столицю з боку Ірпеня та Фастова. Допомогти йому мала міцна савінковська організація у Мотовилівці.

Федір Наконечний доручив колишньому директорові гімназії Капітону Бендрику-Ґанжі негайно зв’язатися з Орликом та підпорядкувати його Цупкому.

Першу поїздку інспектор шкіл Бендрик-Ґанжа здійснив у квітні. До Клавдієвого доїхав потягом, а звідти – 6 верст пішки до Тарасового хутора, де жили зв’язкові Орлика – Виноградова і Савранська. Розшукавши одну з них, Бендрик представився як делегат української організації з Києва і сказав, що хоче бачити Орлика. Жінка пообіцяла допомогти, але не раніше як за півтора-два тижні.

Коли Бендрик знову з’явився на Тарасовому хуторі, зв’язкова повідомила, що Орлик повернувся і готовий зустрітися напередодні Великодня, в середу або четвер.

У визначений день Бендрик-Ґанжа прибув на Тарасів хутір. Орлик уже чекав. Був з ним і його помічник Яків Смутник-Смутненко.

Представник Цупкому, привітавшись, сказав, що хоче познайомитися та з’ясувати погляди і мету партизанів. Отаман заявив, що його мета – “знищення комуни”. Проти соввлади бореться, бо йому “дорогі інтереси українського народу, який не хоче комунізму”… Орлик проінформував Бендрика, що послав свого представника за кордон для зв’язку з Головним отаманом, попросив дати декларацію Цупкому та українську літературу.

За тиждень Бендрик знову був у Орлика. Передавши звернення, повідомив, що налагоджено зв’язок із Російським повстанкомом у Москві. Потім від імені Центрального українського повстанського комітету призначив отамана командувачем Північного фронту замість Юліана Мордалевича.

Федір Артеменко, визнавши Цупком за керівництво, промовив: “Моя мета та інтереси – воювати із Совєтською владою, і якщо Центральна організація дасть мені інструкції, я їх виконаю”.

Бендрик сказав, що дату повстання визначить з’їзд отаманів у Білій Церкві. Після цього аероплан, пролітаючи над районом Орлика, зробить “мертву петлю”, що означатиме початок повстання, і полетить у Польщу, щоб повідомити Юрка Тютюнника. В розпорядженні Цупкому справді був аероплан (офіційно він належав “военной летучке” 48-го повітряного загону). Здійснити політ мав військовий льотчик Михайло Михайлович Яковенко-Яловенко, який для цієї місії вже прибув з Польщі.

Володів Цупком і радіостанцією.

На прощання Бендрик пообіцяв привезти гроші й дати завдання. Не забули й визначити пароль: “Барвінок, черга один” та “Барвінок, черга два”. Передавши наказ “форсувати підготовку до загального повстання в Україні”, Бендрик повернувся до Києва.

“Орієнтуйтесь на власні сили”

До загального повстання варто закликати в час піднесення антикомуністичного руху, а навесні 1921 року збройні виступи проти комуни стали повсюдними і масовими. Плани Цупкому мали шанс ще й тому, що всеукраїнський повстанком було створено без допомоги Симона Петлюри та Юрка Тютюнника, і чекістська агентура, яка вкоренилася в їхньому середовищі, ще не встигла дізнатися про цю таємну організацію.

Про те подальші події читайте в книжці Романа Коваля “Отамана Орлик”…

Дж.: Коваль Р. Отаман Орлик. Видання 2-ге. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2015. С. 30 – 34.

На світлинах – Микола Литвицький, Юрко Тютюнник, Симон Петлюра, Осип Думін, Грицько Крючок (“Георгій Макєєв”) та отаман Орлик (Федір Артеменко).