«Ми стріляємо в сліпу. Ми навіть не знаємо куди, по яким цілям», пояснює рашистський артилерист своєї дружині та матері. Додає, що буває стріляють і «по своїм».

Командир їхнього батальйону був важко поранений: «Півтора місяці половина мозку не працювала і половина тіла. Зараз відновилось. Він нікого не впізнаю. Ну і все, він дурень».

Розповідає, що у них в підрозділі близько двохсот вбитих: «Тут поранених залишають і вони на х… (зовсім) нікому не потрібні. І вони помирають в полі. Тому що ніхто їх не забирає».

Разом з тим, рашист найбільше чого боїться не смерті, а «червоної печатки» в документі, що він відмовився брати участь у війні.