3-й окремий полк спеціального призначення має неабияку історію. Бійці спецназу відіграли важливу роль у війні в Афганістані, неодноразово брали участь у міжнародних навчаннях, миротворчих операціях, а зараз захищають Україну на сході. Щоб увіковічнити бойовий шлях спецпризначенців, командування частини вирішило створити музей, який наразі поповнюється новими історіями, датами, іменами.

У 2011 році роботу над створенням музею розпочав заступник по роботі з особовим складом, підполковник Станіслав Павлушенко, який зараз має звання полковника. Згодом упорядкуванням займався підполковник Сергій Сєнчев, життя якого обірвалося 4 серпня 2014 року під Савур-могилою. Відтоді музеєм опікується його бойовий побратим, заступник командира частини Андрій Неживий.

– До 50-річчя утворення військової частини, яке ми відзначали у 2012 році, вирішили зробити музей, у якому була б показана вся історія 3-го полку спецназу. Дякуючи спонсорам і волонтерам, нам вдалося це зробити. Наші хлопці брали участь у бойових діях у Афганістані та побували майже у всіх гарячих точках, де знаходилися миротворці – Ірак, Сирія, Сьєрра-Леоне, Конго – всюди були і проходили службу. Наразі беруть участь у антитерористичній операції, – говорить заступник командира Андрій Неживий. – Спецназ – це не рейнджери і не геракли. Таких бійців дуже важко підготувати. Вони повинні бути спеціалістами широкого профілю.

У музейних кімнатах знаходяться стенди присвячені важливим подіям у житті полку, повсюди фото загиблих героїв, зброя та книги. Показуючи досягнення бійців, бойовий офіцер розповідає про антитерористичну операцію, про те, що під час її проведення групи спецназу використовували не завжди за призначенням, оскільки на початках багато начальників не розуміли специфіки спецназу і найчастіше саме через це в полку були втрати особового складу.

– От коли тільки почалась війна, без нашого супроводу не хотіли літати льотчики. Мовляв, “Ми без спецназу літати не будемо. У нас повинно бути на борту два борт стрілка. У разі того, якщо нас зіб’ють, а ми виживемо, вони зможуть нас правильно вивести”, – згадує Андрій Неживий. – Колона техніки відмовлялася їхати без супроводу групи спецназу. Вони ж думали, що типу все, їх тоді ніхто не чіпатиме, хоча досвід показує інше. Їде колона, з гранатомета попадають у бронетранспортер – один убитий, два поранених, інші контужені”.

Неоголошена війна для спецназівців почалася у березні 2014 року. Тоді група розвідки працювала на кордоні з Російською Федерацією. У квітні оголосили про початок АТО.

– З 3-го полку у квітні дуже швидко зібрали два батальйони, перекинули у Кривий Ріг, а потім у Донецьк, для охорони міжнародного аеропорту ім. Прокоф’єва. Перший бій ми прийняли 25 і 26 травня 2014 року, коли наші хлопці знаходилися у старому терміналі, а у нову будівлю, там де була митна служба і перебувала охорона аеропорту, увійшов сепаратистський батальйон “Восток”, – говорить Андрій Неживий. – Тоді бій тривав два дні, активність якого то зменшувалася, то знову зростала. На підмогу прийшла артилерія. Зараз ходять чутки, що весь кіровоградський спецназ знищив там майже всіх сепаратистів, але це трішки неправильно. Справа в тому, що спочатку пішла авіація, потім працювали дві групи офіцерського спецназу із головного управління розвідки. Вони йшли попереду, а наші хлопці ззаду за ними “підчищали”. Всього за період дводенних боїв з нашими хлопцями, батальйон “Восток” тоді втратив загиблими близько 180 чоловік, а у нас було двоє поранених.

Наразі 3-й полк спецназу в антитерористичній операції втратив 42 бійців, двоє зникло безвісти та ще двоє – перебувають у полоні.

– Про двох зниклих безвісти хлопців, ми знаємо те, що один із них точно загинув. Коли наша колона виходила із під Іловайська, снаряд попав у бронетранспортер і наші хлопці, які з ним виходили, бачили, як снаряд поцілив у нього. А Під Савур-могилою машину обстріляли, бійця було поранено, куди він потім зник, ніхто не знає, – говорить військовий. – На даний час два наших хлопці перебувають у полоні. Дуже багато людей, особливо рідні, задають питання: чому військова частина нічого не робить, аби звільнити наших хлопців із полону? На початку минулого року, були у нас такі моменти, коли ми самі вели обмін із сепаратистами – ми їм тіла, вони нам тіла, ми їм полонених, вони нам полонених. Зараз цим займається спеціальна комісія при управлінні СБУ по обміну полоненими і ГО “Офіцерський корпус”. От наші бійці потрапили у полон ще 16 лютого 2015 року, вже більше року, як вони там перебувають, а ми їх витягти звідти не можемо. Вони професійні спецназівці, а отже, дуже цінні бійці. Тоді в полон потрапило п’ять чоловік. Двох важкопоранених сепаратисти віддали на наступний день, а третій, у серпні цього року, втік, вийшов на нас, і на сьогоднішній день, проходить військову службу далі.

Бійці спецназу також брали участь і в захисті Краматорського аеропорту. 57 днів вони тримали оборону, і кожного дня були в оточенні. 17 днів провели без води. Загиблих не було.

– Тоді у бійців майже не було важкого озброєння і, коли їх намагалися атакувати серйозними силами, командир придумав зробити систему помилкових позицій. Хлопці знайшли труби і зварювальні прилади, зварили типу міномети, встановили їх на позиції, і зарахунок таких “обманок” сепаратисти відступ відкладали, адже в бінокль їм не видно, справжні то міномети чи ні, – каже військовий.

Показуючи нові стенди та зброю, яка використовується терористами під час АТО та була захоплена нашими військовими, Андрій Неживий зазначив, що наразі у музеї вони почали створювати окрему кімнату присвячену антитерористичній операції.

– У нас є ряд напрацювань, залишилося тільки трішки грошей назбирати. Тепер шукаємо волонтерів, спонсорів, які нам можуть допомогти закінчити ремонт. Уже є загальна концепція. Там будуть стенди, карта Донецької і Луганської областей, періодика про бійців, які брали участь в АТО. Будемо виставляти експонати та приводити все до ладу, – зазначає військовий офіцер та додає: – У нас військово-патріотичного виховання раніше майже не було. А зараз, цей музей чи не кожен тиждень відвідують школярі та студенти, а вчителі проводять тут уроки патріотизму. Нам головне, щоб про нас не забували та пам’ятали наші подвиги.

Альона Смілянець