ЗМІ про нас

Новий рік в обіймах із кулеметом

22 грудня 2016 року / видання Міністерства оборони України “Народна армія”
Новий рік в обіймах із кулеметом

60-літній капітан Олександр Ушинський із 131-го окремого розвідбату ОК “Південь” – дуже колоритна та непересічна навіть у теперішній час особистість.

– Напередодні були збори офіцерів батальйону, і всі проголосували за те, щоби мені продовжили можливість служити понад граничний вік. Я пройшов ВЛК, і визнаний цілком здоровим для такої місії. Почуваюся, як у 25, правда! – мовить сивочолий капітан. – Просто не треба мати нездорових звичок, натомість треба любити життя! Цікаво, а може й символічно, що до лав колишньої радянської армії я призивався 14 травня вже далекого 1975-го, а за 40 років – 14 травня 2015-го настав мій перший день служби у ЗС України!

Олександр Євгенович замолоду працював головним агрономом, головою колгоспу, очолював селищну раду. А потім потрапив під репресивний каток компартійного режиму – за те, що збудував пам’ятний знак жертвам голодомору в с. Тарган Володарського району на Київщині. Приїхали дві чорні “Волги” і забрали його у кайданках. Коли Ушинського відпустили, він цілковито занурився у політичну діяльність. Двадцять років він був заступником голови Української республіканської партії Левка Лук’яненка.

Олександр Євгенович – один із відомих дослідників голодомору. Він був сотником 40-ї сотні Євромайдану, організовував онлайн-трансляції від української діаспори у світі. А коли почалася агресія на Сході країни, пішов у Деснянський військкомат Києва.

– У військкоматі мені відповіли, що я застарий для війни. Я не впав у розпач, а долучився до штурмової роти “Правого сектору”, тримав оборону в Пісках на позиції “Небо”, ДАПі, Водяному, Тоненькому. Доводилося й на власній автівці вивозити поранених, – розповідає про свій бойовий шлях Олександр Ушинський. — На “Небі” я займав на третьому поверсі колишню більярдну з подарованим солдатами 93-ї бригади, щоправда на певний період, кулеметом ДШК. Зустрічав у обіймах із кулеметом і новий 2015 рік – у запеклому бою. Воював я і під Широкиним...

Розповів пан Олександр і про своє дивовижне спасіння від осколка. Якось він ішов із великим оберемком штахетів до будинку, де хлопці тримали позицію – щоби підкинути їх у буржуйку. Раптом неподалік стежини вибухнула міна. Ушинського відкинуло на декілька метрів і вдарило головою об стіну. Він знепритомнів. Але коли офіцер, прийшовши до тями, поглянув на потрощені штахети, одразу зрозумів: без них він би загинув.

Згодом вийшов президентський указ, відповідно до якого Олександр Євгенович таки зміг потрапити до війська. Він був заступником комбата з роботи з особовим складом, завідував тилом у підрозділі...

На “гембель” капітан не збирається, хоча ще сім місяців тому міг бути вдома.

– Якщо чесно, я із п’ятої хвилі… Якось так сталося, що своє звільнення “проґавив”, – із хитринкою в очах говорить Ушинський. – І не жалкую. Моя “хвиля” – патріотизм, а він не має терміну дії. Сподіваюся, ще прислужуся Україні.

Геннадій КАРПЮК