ЗМІ про нас

Кирило Буданов, наймолодший очільник розвідки Міноборони в історії України, – про свою карколомну кар’єру, численні замахи на життя та про те, що значить бути розвідником у сучасному світі.

 Про кар’єру головного розвідника країни можна знімати кіно. Кирило Буданов – наймолодший начальник розвідки в історії нашої держави: він очолив управління в 34 роки. До цього випускник Одеського інституту Сухопутних військ понад 12 років працював у ГУР, зокрема в спецпідрозділах, які виконували завдання в окупованому Криму; отримав кілька важких поранень на Донбасі; зрештою сформував імідж “не кабінетного теоретика, а справжнього бійця з великим досвідом”, як описав його 2020 року президент Володимир Зеленський.

Ми зустрічаємося у фотостудії, куди 37-річний очільник ГУР прибуває в доброму гуморі. З порога наш герой щонайперше просить чай. На моє запитання “який?” уточнює: заспокійливий, трав’яний. Сміємося з цього разом, а Буданов пояснює: “Просто люблю заспокійливі чаї, до того ж мені випадає чимало шансів послабити своє здоров’я і без кави”. За пів години до студії приїжджає дружина Кирила, Маріанна Буданова. Війна лише зміцнила родину керівника ГУР: з 24 лютого 2022 року дружина переїхала до нього на роботу, з метою безпеки. “У нас знову романтичний період, бо ми поруч 24/7”, – сміється розвідник.

Буданов – наймолодший начальник розвідки Міноборони не тільки в історії України: серед своїх іноземних колег він теж виділяється. Директорці національної розвідки США Евріл Гейнс – 53 роки, серу Джеймсу Гокенгалу, який очолює оборонну розвідку Великої Британії, – 58, їхньому французькому колезі Жаку Лангладу де Монгро – 53. Як Кирило Буданов побудував карколомну кар’єру так швидко?

“Важке питання, – міркує розвідник. – Від початку своєї служби я працюю в системі воєнної розвідки і просувався крок за кроком – тут у мене якраз класичний шлях. З іншого боку, коли я очолив ГУР, у нас уже шість років тривала війна. Тому некоректно порівнювати людей, які за звичайних обставин були на цій посаді, – і мене, що обійняв її у воєнний час. Це взагалі різні виміри. Війна виявляє хто є хто і прискорює процеси: хтось розкривається, а хтось, коли доходить до діла, не може нічого зробити. Для мене війна стала каталізатором”.

“Війна виявляє хто є хто і прискорює процеси: хтось розкривається, а хтось, коли доходить до діла, не може нічого зробити”

Розмова з Будановим виходить легкою та невимушеною. У нього чудове почуття гумору, гострий розум й іронічний погляд на світ. На запитання він відповідає конкретно, водночас майстерно оминає те, про що не хоче чи не може розповідати, як-от деталі минулого, особисте життя чи подробиці щоденної роботи. Буданов каже, що мріяв працювати в ГУР з дитинства, а уявлення про роботу розвідників, як і більшість його однолітків, отримував із книжок і фільмів. Свою професію називає романтичною: “Досить часто вона важка, далека від того, що показують у кіно, але інколи – набагато цікавіша”.

Головний розвідник України теж може стати прототипом героя шпигунського кіно: високий, випещений, з ідеальною поставою й уважним пронизливим поглядом. За плечима – три поранення й десять замахів на життя, перші з яких сягають 2016 року. За даними “The Washington Post”, тоді Кирило Буданов виконував у тимчасово окупованому Криму низку спеціальних операцій, за які згодом отримав від президента орден “За мужність”.

“У наших ворогів нічого не вийде, – усміхається Буданов на мої коментарі щодо замахів. – Я спокійно до цього ставлюся”.

А як щодо того, що Росія шостий рік поспіль оголошує Буданова ціллю номер один? “Оцим я пишаюся, – бадьоро каже Кирило Олексійович. – Це красномовне підтвердження того, що ми йдемо правильним шляхом. Визнання від супротивника – найбільша нагорода для будь-якої людини в нашій сфері”.

Торік Буданов очолив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, замінивши на цій посаді Ірину Верещук. Під його керівництвом відбулося кілька гучних обмінів – наприклад, у вересні, коли додому повернулися 215 українських захисників, серед них 108 бійців “Азову”. Натомість Київ віддав Москві Віктора Медведчука та ще 55 російських полонених. За обмінами стежить уся країна, це дійсно найзворушливіші моменти війни – але скільки за цим роботи?

“Обміни полонених — це поточна робота спецслужб, що забирає левову частку нашого часу”

“Насправді, обміни проходять щотижня. До вересневого ми готувалися понад три місяці. Головний етап один — домовитися про обмін конкретних людей у конкретний час. Звучить просто, але це нелегко. Як і з ким розмовляємо, хто і як відповідає, чим загрожує або що пропонує, розказати не можу – але це стандартна поточна робота спецслужб, що забирає левову частку нашого часу”.

Міркуючи про те, що значить бути розвідником у сучасному світі, Буданов наголошує: головне – не вправно стріляти, а мати незаангажований мозок: “Якщо ти ставиш себе в рамки, нічого не вийде. Всі обмеження – уявні, вони в головах людей. Щось можна робити, чогось не можна – це все не так. Розвідник – людина насамперед інтелектуальна і креативна. А решту можна опанувати. Наприклад, хтось швидко бігає, хтось влучно стріляє – але якщо в певний момент не може використати здібності творчо, вони не мають жодного значення, це хіба що для змагань добре”.

Те, що в українському ГУР працюють гнучкі та творчі люди, помітно із зовнішньої комунікації, яку вибудовує ця структура. Приблизно раз на місяць інтерв’ю Буданова з’являється у великих світових медіа. Ці відео збирають тисячі коментарів і спричиняють жваве обговорення. Як вдається узгоджувати режим секретності з відкритістю й публічністю? Чи це вимога часу та соцмереж?..

“Ну, по-перше, такі ми є, – каже розвідник. – По-друге, форми і способи ведення цієї війни відрізняються від того, якими вони були 70 чи 100 років тому. У суспільстві є запит на певну інформацію. Нічого секретного я не розголошую, але головні тези, які ми прагнемо донести людям, я доношу. Інтерв’ю – частина моєї роботи”. Але не тільки це: насправді, відкритість Буданова – приклад нової державної парадигми в дії. Вміння комунікувати з аудиторією і тримати увагу, гнучкість і креативність – все це притаманне новому військово-політичному керівництву країни, позбавленому радянських кліше; і війна пришвидшила цей перехід.

“Я навіть не пам’ятаю, який я був у довоєнному житті”

У листопаді 2021 року начальник української розвідки представив західним медіа детальну карту російського наступу: зокрема, повідомив, що буде наступ на Київ з боку Чорнобиля, що під загрозою опиняться Херсон і Харків, що російський десант спробує висадитися в Одесі… Про це багато писала міжнародна преса, але в Україні заяви Буданова пройшли майже непоміченими. “Я не просто говорив про це, я деталізував, як це буде. Йшлося про конкретні угрупування, кількість військових, назви, маршрути. Добре це пам’ятаю, – каже Буданов. – Не треба покладатися на людей, які нібито мають власну думку з певних військових питань, на “коментаторів”, бо це суто їхня думка. А я тоді показав мапу – це факт, хочете ви цьому вірити чи ні”.

Аналізувати факти й не піддаватися паніці – от проста порада від Буданова, як зберегти здоровий глузд в умовах війни. Прогнози начальника ГУР оптимістичні: “Росія викидає мільйони доларів просто в повітря. Їхні обстріли дедалі менш ефективні. На сьогодні у них і так невелика результативність, десь 15 %, а коли в Україну прийде пакет нової військової допомоги, вона впаде до 5 %. Фінал війни вже майже відомий, і він принесе тільки користь нашій державі”.

Серед моїх запитань Буданова вводить у ступор лише одне – чи знайоме йому почуття тривоги? Знаючи більше і знаючи наперед, чи відчуває він занепокоєння? “Ні, це не про мене, – каже розвідник. – Я хвилююся, коли ситуація під час якихось подій близька до критичної, – це нормально. Все інше мене не бентежить, і так вже багато років – з 2014-го. У нас іде війна – всі змінюються, всі пристосовуються. Я навіть не пам’ятаю, який я був у довоєнному житті”.

Дар'я Слободяник