Ще на початку російсько-української війни в 2014 році Маріуполь на два місяці опинився під контролем росії.
Проте місто звільнили українські сили, і відбили подальший наступ збройних сил окупантів. Після цього Маріуполь став водночас українським форпостом і головною вітриною демократичної й вільної від окупації частини Донеччини. Сюди йшли іноземні інвестиції, місто було “в топах” рейтингу найкомфортніших для життя в Україні, тут успішно працювали українські культурні осередки, а на останніх місцевих виборах відверто проросійська політична партія не мала більшості голосів містян.Проте місто лишалося стратегічно важливим в очах окупантів, які прагнули прорубати через нього “сухопутний міст” в Крим та покарати всіх причетних до міста-символа українського Донбасу. Тож у 2022 році, на початку повномасштабної стадії війни, Маріуполь стає одним із ключових місць протистояння. Важка оборона міста тривала 86 днів, 82 з яких Маріуполь перебував в цілковитому оточенні. Кількість загиблих цивільних за цей час українські правозахисники у своєму Поданні до Прокурора Міжнародного кримінального суду оцінили приблизно у 100 тис… За цим та іншими параметрами масштаб руйнувань Маріуполя значно перевершив всесвітньо відому трагедію сирійського міста Алеппо, знищенням якого також займалися росіяни.
Оборону у міському металургійному комбінаті “Азовсталь” з його системою глибоких підземних укриттів і комунікацій українські воїни разом з цивільними тримали з 18 березня. Вже з 10 квітня оборона перетворилась на кругову – під постійними обстрілами та авіаударами, з обмеженою кількістю боєприпасів, мінімальними запасами їжі та води, а також без належної медичної допомоги. А після того як шпиталь на поверхні заводу знищили російські бомби, велика кількість поранених була переведена в підземний бункер комбінату. В серце пастки.
Тож задля допомоги оборонцям Головне управління розвідки Міністерства оборони України розробило план операції, й разом з Повітряними силами Збройних Сил України організовувало 7 глибоких, понад сто кілометрів, вертолітних рейдів крізь щільну протиповітряну оборону ворога.
Усього в операції було залучено близько 16 гелікоптерів Мі-8 української армійської авіації. Вздовж маршруту з ретельно прорахованих ГУР контрольних точок поміч долала вкрай небезпечні відстані як до “Азовсталі” так і, коли місця для приземлення на комбінаті вже були розтрощені ворогом, у морський порт Маріуполя.
“Вертольоти летіли досить складним маршрутом. Маршрут цей детально пророблявся,” — розповідає Кирило Буданов. — “Наносились на мапу всі дані розвідки, які ми мали. Наносились, як то кажуть, кола систем протиповітряної оборони ворога. І маршрут розроблявся з урахуванням тактико-технічних характеристик цих систем ППО так, щоб обходити їх, або входячи в зону їх дії, використовуючи складки місцевості і прольоти на надмалих висотах, залишатися непоміченими для цих систем. Прокладали маршрут так, щоб знищення наших вертольотів було неможливим, або досить ускладненим.”
Спеціалісти ГУР постійно корегували вертолітні маршрути за допомогою космічних супутників, безпілотних літальних апаратів і навіть пішої розвідки, оновлюючи інформацію про зміщення зон ураження навколо російських зенітних ракетних комплексів “Оса”, “Тор”, “Панцир-С1” та інші небезпеки на шляху.
“Супутникові знімки і польоти дронів дозволяли розуміти їхнє розміщення в живому форматі – тут і зараз,” — пояснює боєць ГУР з позивним Флінт. А штурман вертолітної ланки Ігор згадує особливості маршруту першого польоту в Маріуполь: “Мені дали карту з контрольними точками на маршруті. Їх було 48. Аж до посадки на майданчику”.
“В той час, коли ми перетинали лінію фронту, за хвилину до нашого перетину працювала наша артилерія,” — згадує Віталій, пілот рейдів 28 і 31 березня. Причину для цієї хитрощі пояснює один з спеціалістів ГУР, який відповідав за планування місії: “Оскільки ці польоти здійснилися в нічний або ранковий час, треба було на лінії бойового зіткнення створити відволікаючий маневр, а також шум, щоб прикрити перехід наших гвинтокрилів”.
Під час першого рейду в ніч на 21 березня два Мі-8 на максимальній швидкості перетнули лінію фронту в Запорізькій області, і далі непомітно рухались іноді висоті в 3-7 метрів над землею Донеччини та понад Азовським морем вздовж його узбережжя.
“Ми були в режимі радіомовчання, і повинні були вийти в ефір тільки в випадку критичної ситуації,” — розповідає Флінт, учасник цього польоту. А також зазначає, що озброєні кулеметами ГУРівці знаходились на бортах з охоронною місією: “Наша задача була — відкривати вогонь і здійснювати вогневе прикриття. З усієї зброї був лише бортовий кулемет і стрілкова зброя, яка знаходилась в нас. В разі падіння вертольоту, нашою основною задачею було — зберігати екіпаж вертольоту і виводити його на підконтрольну Україні територію. Для цього ми перевдягнулись в цивільну одежу. Ми також залишили всі свої документи на базі перед вльотом.”
“Були моменти, коли ми пролітали над ворожою технікою противника,” – згадує боєць ГУР з позивним Леон.
Попередньо з усіх гелікоптерів було зняте зайве залізо, аби вантажу вміщалося більше. “Зовнішні підвіски на пілонах, що утримували блоки, ми також зняли,” — розповідає пілот Віталій.
“Потрібно було максимально полегшити питому вагу,” – пояснює Флінт. – “Для цього були зняти всі системи озброєння вертольоту. Більше того – заправка здійснювалася лише на найнеобхідніший період польоту: в полі, прямо перед лінією розмежування з супротивником, сідав вертоліт; під'їжджав заправник; заливав палива рівно стільки, щоб вистачило долетіти на “Азовсталь”, і з “Азовсталі” – на цей же аеродром підскоку за лінією розмежування. Все це відбувалося виключно для того, щоб ми могли взяти більше озброєння для захисників Маріуполя на борт, і потім максимально загрузити поранених”.
“Повністю вся наша грузова кабіна була заповнена боєприпасами. Були старлінки і медикаменти. Все це було прив'язане швартувальними кріпленнями, канатами,” — пригадує штурман Ігор.
Довго на “Азовсталі” вертольоти не затримувались. Розповідає боєць ГУР Флінт: “Ми дуже швидко здійснили розвантаження борту і завантажили поранених хлопців. Тобто все загалом зайняло від 15 до 20 хвилин. Борти не глушилися, пілоти були на своїх місцях”.
В одному гелікоптері першого рейду розміщувалося 2 тонни вантажу. А загалом внаслідок операції повітрям до “Азовсталі” вдалося доставити 30 тонн боєприпасів, зброї, зокрема сучасної протитанкової, медикаментів та засобів супутникового зв’язку. А також евакуювати 64 поранених та, починаючи з другого рейду, десантувати на підкріплення до захисників Маріуполя 72 добровольця, серед яких були й бійці ГУР, а також медики.
“Вдалося підтримувати цей гарнізон. Люди отримали надію – вони повірили, побачили, що їх не кинули, про них не забули. Це надало їм моральних сил оборонятися далі,” — каже Кирило Буданов.“
Ви прилетіли з небес”, — казав учасникам операції один із захисників Маріуполя.
Відлітали з “Азовсталі” інакшими маршрутами. Зокрема, ось що про це згадує штурман Ігор: “Я бачив, що в морі стоїть смоґ — вітер йшов з міста на море, і весь чорний дим, весь смоґ йшов на море. Я відвернув в море, тому що знав, що мене там не побачать. Тобто я можу приховано пройти.”
“Мені відома ситуація, коли наш гелікоптер пролетів між двома російськими кораблями,” — додає боєць ГУР Флінт.
“Це була така висота польоту, що я міг роздивитись, з чого саме по нас стріляють,” — згадує боєць з позивним “Азов”. — “Я бачив, як були виставлені зенітні “Шилки” в наш бік, як нас намагалися висвітлювати прожекторами, бачив обкладені мішками пости з переносними зенітно-ракетними комплексами, бачив трасери з кулеметів в наш бік. І фактично всі 150 кілометрів, що ми летіли, було таке полювання на нас.”
Останній вертолітній рейд в Маріуполь відбувся 5 квітня. Подальші спроби прорватися на “Азовсталь” тривали до середини травня 2022 року. “Ми змогли зробити сім успішних рейсів. І вже сьомий був досить таки серйозно ускладнений,” — пояснює керівник ГУР. — “Після кожного вдалого заходу росіяни все нарощували й нарощували систему протиповітряної оборони. Що зробило, врешті-решт, неможливим використання вертольотів для таких дій”.
На жаль, не обійшлося і без втрат. Через щільний зенітний вогонь супротивника було втрачено 3 борти. В полон потрапила частина оборонців Маріуполя включно з новоприбулими в наслідок операції. Однак завдання було виконане.
“Завдяки цій операції вдалося майже на місяць подовжити існування нашого угрупування в місті, що дало нам змогу утримувати противника, який безуспішно штурмував наших захисників в Маріуполі. Тобто було вирішено, крім суто тактичних, ще й стратегічне завдання — це уповільнення темпів наступу, який в той час був досить високий у росіян. Вони зав’язли в Маріуполі. Своїми діями захисники міста скували противника і не дозволили більш ніж 10-ти тисячному угрупованню рушити одразу на Запоріжжя. Цим ми виграли час, і цим ми зруйнували задум ворога. Той місяць, який ми виграли, дозволив вибудувати ту систему оборони, яка діє навіть зараз,” — підсумовує Кирило Буданов.
“Ми ще повернемось. Маріуполь наш був, є і буде. Ми повернемо його,” — каже один з захисників “Азовсталі”, боєць підрозділу Сил безпеки й оборони України з позивним Георгій.
Робота по звільненню захоплених окупантами українців триває. Цим щоденно займається Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.