На рахунку командира розвідвзводу старшого прапорщика Сергія чимало виходів до передових позицій противника.

Під час одного з таких, рятуючи підлеглого, Сергій отримав поранення, та, попри це, він сьогодні знову на війні.

Для інструктора розвідувальних груп полігона високомобільних десантних військ потрапити в район бойових дій було справою честі. Новини з фронту про запеклі протистояння, повідомлення про загибель вчорашніх його учнів ятрили душу. Він знав, що його вміння і знання потрібніші на передовій. Один рапорт, другий, третій… Нарешті підписали!

Притирання до нового колективу тривало трохи більше часу, ніж передбачав Сергій. Введені новим взводним правила сприйняли не всі розвідники. Тож декого довелося переконувати не лише власним прикладом і словом, а й дисциплінарним статутом, а з кимось довелося й попрощатися. Щоденні тренування формували колектив. Розпочали з елементарного – орієнтування на місцевості, далі складність нарощували, відпрацьовували потрапляння в засідку, вихід групи з-під перехресного вогню тощо.

Перше бойове хрещення групи в районі проведення антитерористичної операції відбулося під Докучаєвськом. Під час повернення із завдання передовий дозор виявив саперів противника, які мінували протоптану териконом стежку. Одного знешкодили, другого взяли в полон. “Місцевим” бойовиком виявився якут.

З кожним виходом до передових позицій для збору інформації про угруповання противника в інтересах батальйону, бригади, сусідів зліва чи справа група набувала бойового досвіду. Втім траплялося, що із завдання поверталися, так і не розпочавши його виконувати. Бойові зіткнення з ворогом у “сірій” зоні вимагали зміни маршруту виходу і повернення групи.

…Намагаючись не наразитися на “сюрпризи”, розвідники рухались неквапно. Попереду дозор, за ним кістяк групи. Ледь помітна вузька стежка, що петляла між деревами та чагарниками лісосмуги, змушувала бійців виважено робити кожен крок. Раптовий звук пострілу з міномета зупинив розвідників біля підніжжя терикону. “Невже знайшли?” – фіксуючи своє положення на планшеті, з надією подумав командир. Уже близько тижня передові позиції батальйону противник обстрілював із міномета. Виявити ворожий розрахунок було вкрай важко, він постійно обирав нові позиції для ведення вогню. Гучність пострілів наростала. На краю заростей посеред терикону розвідники залягли. “Вони вже знялися, були на білій “газелі”, їхню позицію засік”, – доповів командиру військовослужбовець з позивним “Рожок”. “Будемо чекати”, – дав загальну команду старший групи.

Чекати на повторну появу білої “газелі” розвідникам довелося більше доби. Мінометний розрахунок “відмінусували” самостійно. Втім на зворотному шляху їх виявили. Під час виходу з-під обстрілу сапер групи не помітив розтяжку. На характерний звук відреагував командир, котрий йшов позаду. Відштовхнувши підлеглого вбік, сам вийти із зони ураження не встиг. Осколки проштрикнули ногу та руку…

У госпіталі взводний затримався ненадовго, на щастя осколкові поранення виявилися не надто важкими, тож уже за кілька тижнів Сергій знову вирушив із групою на бойове завдання. І одне з них також стосувалося пошуку ворожих мінометних розрахунків.

У штабі батальйону вказали лише приблизні квадрати, звідки противник гатив по позиціях. “Знайдіть”, – не наказав, а радше попросив комбат.

Розвідгрупа Сергія під носом у ворога обстежувала квадрат за квадратом, і знайшла… Як виявилося, противник розмістив три мінометні розрахунки у шахтних вагонетках. Смертоносний потяг колією виїжджав із шахти, а після завдання удару, бойовики спішно ховали його назад. Щоразу ворог змінював позиції до застосування, бо довжина колії, що сполучала шахту з місцем відвантаження вугілля, чимала. “Вирішити” проблему з мінометним потягом розвідникам допомогла артилерія бригади, вразивши ціль за наданими ними координатами.

– Він справжній командир, справжній розвідник, знає і любить свою роботу, – розповідають про взводного його підлеглі. – Своїми знаннями та досвідом ділиться з нами, навчає нас усіх тонкощів цієї складної професії. Сергій вчить нас думати, вчить прораховувати ситуації. Коли є вільна хвилина, ми постійно тренуємося. Разом моделюємо різні ситуації, що можуть виникнути під час “прогулянок” до “сірої” зони, відпрацьовуємо їх. Учимося імпровізувати, а після того як нас підсилили аеророзвідкою, наші імпровізації є напрочуд вдалими.

Сам Сергій зазначає, що робить те, що і належить робити військовому, коли у країні війна:

– Ми захищаємо свій край від ворога і робитимемо це до останнього подиху…

Сергій ФУРДИ