26 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Півдні України за волю держави і нації загинули троє героїв ― Ростислав Пархоменко, Дмитро Кривенко та Михайло Куліш.
Вони були досвідченими фахівцями з унікальним досвідом ― завдавали ударів по важливих об’єктах на території російської федерації за допомогою далекобійних безпілотних систем.
На рахунку їхньої групи ― десятки знищених ворожих цілей, ураження яких завдало значної шкоди державі-агресору та негативно вплинуло на її бойову спроможність. Системна вогнева робота їхньої групи допомагала захисникам України тримати оборону від орд кровожерливих московитів.
На вічну славу та заради вшанування пам’яті полеглих Ростислава Пархоменка, Дмитра Кривенка та Михайла Куліша ГУР МО України вперше розкриває невідомі деталі бойового та життєвого шляху спецпризначенців.
Ростислав Пархоменко
Ростислав Пархоменко народився у родині з глибокими патріотичними традиціями. З дитинства його виховували в дусі любові до України та поваги до її історії.
У школі Ростислав брав активну участь у патріотичних та культурних заходах. Мріяв стати військовим, щоб захищати свою державу. Після закінчення школи вступив до військового інституту. Після навчання подолав надскладний відбір та приєднався до військової частини спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Молодий і мужній офіцер швидко опанував нові бойові навички та став одним із взірцевих бійців у своєму підрозділі. Побратими завжди могли покластися на нього у найскладніших ситуаціях, адже він ніколи не здавався і завжди шукав найкращі рішення.
Згодом Ростислав Пархоменко став відомим серед бойових побратимів своєю виваженістю під час виконання найризикованіших бойових та спеціальних завдань, що дозволяло його групі досягати успішних результатів.
Після інтенсивної підготовки у військовій частині спецпризначення ГУР МОУ Ростислав починає брати активну участь в операціях, спрямованих проти росії ― вони досі залишаються засекреченими.
Підрозділ Ростислава часто виконував завдання на найгарячіших ділянках фронту, де були потрібні сміливість, точність дій та злагодженість.
Початок повномасштабного вторгнення російських окупантів зустрів на східному фронті. Згодом прибув до Києва та брав участь в обороні столиці України.
Група спецпризначенців під командуванням Ростислава Пархоменка діяла в районі Бучі та Ірпеня: розвідники знищили понад три десятки ворожих танків, БТР та БМП, а також командні пункти, польові склади боєприпасів та значну кількість російських окупантів.
Після важких боїв за Київ продовжив воювати на південному напрямку фронту. Він був одним із тих, хто намагався прорватися до оточеного Маріуполя задля допомоги його захисникам.
Завдяки налагодженій взаємодії із вогневими підрозділами Сил безпеки й оборони України група Ростислава на півдні виявила та знищила понад сорок одиниць дороговартісної бойової техніки противника – радіолокаційних станцій, станцій радіоелектронної боротьби (РЕБ), комплексів протиповітряної оборони (ППО) та значну кількість артилерійських систем, зокрема, реактивних систем залпового вогню (РСЗВ).
Ростислав Пархоменко став одним з перших українських військових фахівців, хто почав використовувати новітні зразки безпілотних засобів ураження та завдавати ворогу масштабних і відчутних втрат.
Загибель Ростислава – дбайливого і чуйного чоловіка, батька і сина, хороброго воїна й талановитого командира – важка втрата для родини та бойових побратимів.
Він хотів навчити свого сина усім навичкам риболовлі, бо сам неймовірно нею захоплювався. Обожнював спорт і подорожі. Планував показати своїм дітям Норвегію – одну з його найулюбленіших країн. Ростислав Пархоменко мріяв побачити їхню з дружиною доньку, але не судилося.
Дмитро Кривенко
30 червня 2023 року Бориспіль вшанував подвиг полеглого на війні з російськими окупантами Дмитра Кривенка. Йому було 49 років.
Пілот-інструктор та керівник з наземної підготовки компанії “Міжнародні авіалінії України” не зміг стояти осторонь ― після початку повномасштабної війни добровольцем став до лав українського війська.
У 1994-му Дмитро закінчив Харківський інститут Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України. З липня 1993 по листопад 2005-го проходив військову службу у Повітряних Силах України ЗС України.
У 2007-му розпочав працювати у компанії “Міжнародні авіалінії України” на посаді другого пілота. У жовтні 2011-го обійняв посаду командира повітряного судна. З грудня 2014 року став пілотом-інструктором, керівником із наземної підготовки.
Дмитро Кривенко захоплювався авіамоделюванням, мотоциклами та садівництвом. Як згадують його друзі, він був ввічливою та оптимістичною людиною. На службі й роботі Дмитро одночасно був для колег і наставником, і другом, і побратимом. А вдома – надійним чоловіком для дружини, люблячим, веселим, мудрим батьком для дочки Вікторії.
Як професійний пілот із багаторічним досвідом управління “великими” літаками Дмитро після повномасштабного вторгнення росіян почав використовувати свої навички для захисту України ― перевозив вантажі військового призначення.
Дмитро Кривенко мріяв про часи, коли знову зможе сісти за штурвал літака у рідному Борисполі та піднятись у вільне українське небо.
“Війна колись обов’язково закінчиться і обов’язково нашою перемогою. Я вважаю, для мене буде за честь підняти літак в небо”, ― казав він.
“Ми всі запам’ятаємо Дмитра як справедливого командира, вимогливого інструктора, а головне – людину, яка понад усе любила небо України та свою роботу! Дмитро Сергійович був наставником та прикладом для багатьох молодих пілотів. Пам’ять про нього назавжди в наших серцях. Вічного польоту, Командире!”, – написали на пам’ять про Дмитра колеги-авіатори.
У Дмитра Кривенка залишились дружина і донька.
Михайло Куліш
Михайло народився у 2001 році у місті Запоріжжя. З дитинства він мріяв про небо та наполегливо йшов до своєї мрії.
Після закінчення ліцею вступив на факультет “літакобудування” Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут”.
Під час навчання відзначався як один із найбільш працелюбних та талановитих студентів. Михайло був відмінником та надійним другом для своїх однокурсників — завжди з усмішкою казав: “Потрібно сіяти позитив та дарувати людям радість!”.
У ті часи він створював плани здійснення усіх своїх сміливих конструкторських авіабудівних проєктів в авіабудуванні.
Михайло займався плаванням, дзюдо, гандболом, грав на кларнеті, обожнював музику та швидкісні автомобілі. Жив із відкритим серцем, легко вибрав свій шлях у професії, був доброзичливим до людей навколо та впевненим у своїх силах.
Ще під час навчання в університеті Михайло почав працювати на підприємстві “Мотор Січ”. Завдяки старанності та фаховій підготовці пройшов шлях від слюсаря до інженера-конструктора – працював із гелікоптерами, проводив дослідження авіаційних деталей серійного виробництва.
Після вторгнення російських окупантів в Україну родина Кулішів вирішила залишитися в Україні та переїхала до Києва. Михайло відразу почав шукати варіантів, аби збільшити свій особистий внесок у боротьбу із загарбниками.
З кінця 2022 по березень 2023 року працював слюсарем підприємства на лінії виготовлення корпусів ракет та артилерійських снарядів.
Молодий, але дуже розумний та амбітний Михайло володів винятковим відчуттям відповідальності за доручену ділянку роботи та працездатністю, за що дуже швидко отримав визнання серед колег.
Він прагнув опанувати професію не лише на землі, а й у небі, спостерігав за роботою професійних пілотів БпЛА літакового типу у реальних умовах, а вже після цього – відпрацьовував усі аспекти пілотування на симуляторах.
Михайло добре знався на авіатехніці та питаннях застосування роботизованих систем, що також стало у нагоді під час виконання ним спеціальних завдань.
У Михайла Куліша залишились мати і сестра.
Група у складі Ростислава Пархоменка, Дмитра Кривенка та Михайла Куліша загинула внаслідок вогневого удару ворога.
Кожного із них посмертно нагороджено відзнаками Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Честь і вічна пошана полеглим за вільну Україну Ростиславу Пархоменку, Дмитру Кривенку, Михайлові Кулішу!
Слава Україні!