Повідомлення

"Ми самі будемо змінювати наше життя на краще"

27 березня 2016 року
Після участі в боях за територіальну цілісність нашої держави воїни-розвідники більш гостро відчувають свою відповідальність за майбутнє України

Командир розвідувального відділення 22-річний Сергій Д., родом з Херсонщини, пов’язав своє життя з армією в досить складні для нашої країни часи. Уклавши контракт з командуванням однієї з військових частин ВМС ЗС України, він прибув для проходження служби до Криму, а вже наступного дня разом зі своїми бойовими товаришами опинився в оточенні російських військових.

Впродовж місяця так звані “зелені чоловічки” блокували підходи до частини, де служив Сергій, але як справжній патріот України та сильна духом людина він цей шалений психологічний тиск з боку окупантів витримав гідно, залишився вірним Військовій присязі та переїхав на материкову частину України.

Звісно, що тоді ані він, ані його товариші по службі не здогадувались про те, що анексія Криму – це лише початок широкомасштабного наступу Росії на Україну. Ніхто тоді не міг уявити, що за Кримом буде опалений війною багатостраждальний Донбас з тисячами жертв з боку українських військових та місцевих мешканців.

Де провів ці важкі два роки Сергій? На передовій. Спочатку, в розпал “руської весни”, він ніс службу на блокпостах на півдні Одещини. А згодом, коли розпочалась антитерористична операція, вирушив на Донеччину.

Він і зараз знаходиться в АТО – на передньому краї, охороняючи рубежі нашої держави в колись курортному й затишному, а нині у вщент зруйнованому селі Широкине. За своїми професійними та людськими якостями Сергій є добрим командиром і надійним товаришем. Це дуже важливо і по-особливому сприймається там, де смертельно небезпечно. Широкине й досі майже щодня піддається обстрілам з боку бойовиків, і в таку мить головне – не розгубитися, не злякатися, а віддати чіткі команди підлеглим. Ну і, звісно, справжній командир розвідувального відділення має вести влучний вогонь зі зброї, орієнтуватися на місцевості, виявляти ворожі цілі та під час здійснення розвідувальних дій бути прикладом для підлеглих у хоробрості та витривалості. Бойові дії на Донбасі наочно довели, що саме такі якості й властиві Сергію Д.

Після майже трирічної перерви після демобілізації зі строкової служби Сергій знов одягнув військовий однострій та з честю несе важкий хрест захисника Вітчизни, знаходячись вже у четвертому кількамісячному відрядженні в зоні АТО.

– Коли повністю визволимо від окупантів Донбас, перед нами відкриються широкі горизонти щодо розвитку нашої країни як самодостатньої та демократичної держави. А вона – наша Україна – у нас одна, і за неї варто боротися та стояти до повної Перемоги над ворогом, – поділився власними думками розвідник.

Так, достеменно невідомо, скільки ще часу для цього знадобиться. Але дивлячись на обличчя таких мужніх бійців, переконливо можна стверджувати, що невдовзі ми знов будемо жити на нашій мирній українській землі. З такими, як Сергій, – не страшно, за ними – сила, правда та щасливе мирне майбутнє України!

Новий фронт Володимира Герасимчука

26-річний Володимир Герасимчук – учасник АТО, кулеметник 54 окремого розвідувального батальйону, сьогодні – сільський голова Семенівки та Мотовилівки Любарського району Житомирської області.

Історія сміливості Володимира розпочалась тоді, коли замість навчання в університеті він добровільно обрав військову службу. Це було його перше самостійне і по-справжньому чоловіче рішення.

Після подій Революції Гідності, загострення ситуації на Сході Володимир не чекав мобілізації. Без повістки звернувся у райвійськкомат і вже у липні 2014 року був направлений до 54 окремого розвідувального батальйону. Пройшовши підготовку, був направлений в зону проведення АТО.

Найстрашніший бій у селі Санжарівка під Дебальцевим, йому ніколи не забути. Це було 25 січня 2015 року. “Був сильний туман. Противник обстрілював з різних видів зброї. Нас направили на підкріплення опорного пункту. Ворожі танки наступали на окопи, де був і я. Мене спочатку контузило, згодом отримав поранення в ногу. Хоробрість, звитяга наших воїнів зупинила набагато сильніше озброєного противника. Ми гранатами закидали танки. Один з них відступив, три – ми знищили”, – пригадує Володимир той бій.

До речі, Володимир Герасимчук особисто підбив два танки, за що й отримав високу державну нагороду – орден “За мужність” ІІІ ступеня та годинник від Президента України. Після важкого поранення в ногу переніс кілька операцій. На жаль, сміливий розвідник має інвалідність третьої групи. Але це не є перешкодою для досягнення планів, втілення мрій в життя, адже на кону не лише благополуччя своєї сім’ї, а й жителів сіл Мотовилівка та Семенівка. Саме під час останніх місцевих виборів у жовтні 2015 року за Володимира виборці віддали понад 60 % своїх голосів і обрали сільським головою.

Хоча для демобілізованого учасника АТО справа ця й нова, проте робота його не лякає: “Насамперед потрібно навести благоустрій у селах, на дорогах. Хочу, щоб люди зрозуміли, якщо ми самі не будемо змінювати наше життя на краще, ніхто нам нічого не допоможе. Треба так облаштовувати село, щоб молодь хотіла у ньому жити і мала де працювати”. Вже у місцевому будинку культури силами громади відкрито спортивний зал. Односельці молодого сільського голови впевнені, що завдяки його енергійності, бажанню та вмінню контактувати з громадянами, підприємцями, фермерами і керівниками району їх населені пункти у надійних руках.