При знайомстві з кавалером ордену “За мужність” ІІІ ступеня старшим розвідником із 3-го окремого полку спеціального призначення старшим солдатом Олександром Кудрявцевим одразу зрозумів, що він – бувалий воїн. А його проникливі очі бачили багато жахіть війни…

Свою військову біографію Олександр розпочав у 18 років, проходячи строкову в лавах 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади.

Через деякий час після строкової став бійцем армійського спецпідрозділу. Звання кандидата в майстри спорту з тайського боксу, досконале володіння стрілецькою зброєю та бронетанковою технікою стали для нього квитком до елітної частини – 3-го окремого полку спеціального призначення. Там він добре опанував мінно-підривну справу та багато різних тонкощів військової справи.

Бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції старший розвідник Кудрявцев виконує з перших її днів. Спочатку його підрозділ було направлено для охорони Донецького аеропорту, а згодом перекинуто під Слов’янськ.

– Під Слов’янськом нашим завданням була зачистка лісових смуг, де могли бути влаштовані ворожі засідки, і з цим ми досить добре справлялися, – розповідає Олександр. – Також виконували завдання з розвідки, працювали по ближніх блокпостах терористів. Збирали дані про їхню кількість, озброєння, вогневі засоби тощо. Причому діяти необхідно було досить приховано, наче привиди, щоб нас ніхто не помітив.

Разом зі своєю розвідувальною групою Олександр Кудрявцев брав участь у пошукових діях збитого під Амвросіївкою українського льотчика. І цю операцію розвідники виконали бездоганно. А при перевезенні підбитого під Слов’янськом бойового гвинтокрила Мі-24 до базового табору колона потрапила у засідку. Однак Олександр разом зі своїми товаришами вчасно прийшли на допомогу, не давши бойовикам захопити вертоліт. Було також і багато важливих та небезпечних завдань, про які спецпризначенцю й досі заборонено говорити.

– На початку війни, серед так званих ополченців були здебільшого ті, хто мав проблеми із законом та наркомани, про що яскраво свідчили шприци, різні наркотичні засоби, які валялися прямо на їхніх позиціях, – розповідає розвідник. – Потім усе частіше відбувалися зіткнення з російськими найманцями та кадровими військовими армії РФ. З ними воювати стало набагато важче, однак ми довели, що також вміємо перемагати та професійно захищати свою Вітчизну.

…В одному із тракторних станів спецпризначенці вирішили заночувати, виставили спостережні пости та секрети, однак хтось із місцевого населення повідомив терористам про знаходження українських воїнів.

– Несподівано із лісосмуги виїхали танк, БМП, БТР, кілька цивільних авто, причому із нашими розпізнавальними знаками, за ними рухалися біля шістдесяти озброєних до зубів бойовиків, – розповідає розвідник. – Ми зрозуміли, що щось не так і одразу прийняли бій. Зі встановлених на машинах кулеметів ДШК розстріляли БТР та дві автівки, знищили багато піхоти. Однак ворожа БМП обійшла нас та вдарила з тилу…

При вогневому контакті Олександр Кудрявцев отримав осколкове поранення стегна, однак не запанікував, а вміло перетягнув рану джгутом та продовжив поливати ворога свинцем, аж поки не закінчився увесь боєкомплект. У тому бою лише кільком, що дивом вціліли, розвідникам вдалося прорватися крізь оточення…

Майже дві доби наші бійці пробивалися до своїх позицій тилами супротивника. Переходи робили скрито, здебільшого вночі. По можливості збирали важливі розвідувальні дані (місця дислокації позицій бойовиків, їхні пости, секрети, маршрути патрулювання тощо). Дібравшись до своїх позицій, спецназівці передали усі важливі розвіддані.

Далі у старшого солдата була евакуація на “велику землю” та лікування після поранення. При розмові з воїном-розвідником добре відчувалося, що він дуже прагне повернутися на фронт. Однак нерв був сильно пошкоджений осколком. І навіть через кілька місяців лікування хлопець дуже шкутильгає. На жаль, у нього ще й досі повністю не згинається поранена нога.

– Сьогодні я очолюю одне з відділень у своєму підрозділі, – розповідає Олександр Кудрявцев. – Сподіваюся, що з часом рана повністю загоїться, і я знову відправлюся на Схід України виконувати бойові завдання на передньому краю та в тилу противника.

Валентин ШЕВЧЕНКО,
Кіровоград