Його перший бій тривав довго й запам’ятався на все життя. Він лежав разом з товаришами на гарячій бетонці злітної смуги аеропорту “Донецьк” під шаленим обстрілом. Терористи вміло били по них з гранатометів, поливали з великокаліберних кулеметів, намагаючись взяти “в лещата”. За командою командира Дмитро схопився і швидко побіг до БМП. Все зробив начебто вірно – розрахував час на перебіжку, визначив відносно безпечне місце. Важко було лише змусити себе піднятися під нищівним вогнем. Та Дев’ятилов опанував себе, подолав десятки метрів бетонки і впав на неї. І саме в цю мить граната з АГСа просвистіла над головою…
Тоді доля зглянулася на нього. Дмитро Дев’ятилов неодноразово повертається думками до того першого бою і замислюється: чому йому так пощастило? Можливо, заради братика, якого Дмитрові ще належить «вивести в люди”. А, можливо, зберегла бійця його любов до рідного краю, до України. Такий патріотизм був притаманний Дмитру з дитинства. Місто, де народився і виріс Дев’ятилов, розташоване в мальовничому краю. Не любити Кіровоград, як стверджував Дмитро, неможливо.
– Особливо подобалося мені в дитинстві підійматися на горище, з якого наше місто було видно, як на долоні, – розповідав Дмитро. – Все навколо далеко-далеко проглядалося. Саме тоді я вперше і серцем, і душею відчув, що таке Україна. Вирішив, що коли виросту, стану її надійним захисником.
На війні Дмитро Дев’ятилов мав позивний “Дев’ятий”.
…Розвідники отримали бойове завдання замінувати лісосмугу, якою терористи намагалися пройти та відрізати захисників у будівлях донецького аеропорту від селища Піски. Завдання бійці виконали. Коли поверталися, натрапили на дозор російських найманців. Бій відбувався на відкритій місцевості. Те, що поранення дуже серйозне, “Дев’ятий” зрозумів не відразу. Був сильний удар. Куля влучила в руку. Відповз і почав перевіряти правою рукою, чи ліва на місці…
– Коли він мені подзвонив, я вже тоді відчувала, що з ним сталося нещастя. Серце матері було не на місці, – розповіла Людмила Олександрівна – мама Дмитра. – Сказав, що поранений і говорити йому важко.
Дмитро витримав уже сім операцій. І лікування триває досі. Під час відпустки він зустрівся з коханою дівчиною Аліною Єсіповою і вони вирішили будувати майбутнє разом.
Нещодавно молодший сержант військової служби за контрактом Дмитро Дев’ятилов, розвідник 3-го Кіровоградського полку спецпризначення, був нагороджений іменною вогнепальною зброєю. Як зазначалося в поданні на таку нагороду: “За героїзм, проявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також продемонстровані при цьому особисту мужність, стійкість, високий патріотизм і вірність Військовій присязі”.
Під час відпустки Дмитро разом із братом відвідав улюблене місце на рідній річці. Тоді ще раз подякував Богу і долі за те, що у травні в донецькому аеропорту зберегли йому життя. Заради того, щоб мав можливість поставити на ноги молодшого брата – Богдана, своїх майбутніх дітей, онуків. Тоді він розповів молодшому брату і про бойових товаришів, з якими разом захищав донецький аеропорт, який уже назвали українською “Брестською фортецею”. Слухаючи розповідь брата, Богдан забув і про вудку, і про риболовлю…
За обрій заходило на відпочинок стомлене сонце. А на світанку знову настане день. За те, щоб він приніс мир та спокій і на донбаську землю, пролив свою кров у донецькому аеропорту і мужній розвідник Дмитро Дев’ятилов.
Тарас МАШКОВЕЦЬ