Повідомлення

Воїн Інтернаціонального легіону ГУР МО України з позивним “Вікінг” згадує про оборону Києва. Про бої за Мощун та Ірпінь “Вікінг” розповів у коментарі РБК-Україна.

За словами захисника України, більшість особового складу Інтернаціонального легіону знаходилася на оборонних позиціях за 200 метрів від Мощуна. Його у складі десятка найбільш досвідчених добровольців відібрали утримувати позиції в самому селі.

“Мощун був наче наш маленький "Сталінград". Ми розташувалися в невеликій двоповерховій дачі, яку ми зараз називаємо “будинком убивць” – “the kill house”. У нас були снайпери, які вбили приблизно чотири десятка росіян. П'ять днів і ночей безперервно тримали оборону і вели бої. Ми просто їли кавові зерна і пили воду, щоб не спати і триматися майже 24 години. Ми чергувалися, щоби по годині поспати. Це було абсолютно виснажливо”, – розповідає “Вікінг”.

Після Мощуна рашисти спробували завдати ще одного удару в районі Ірпеня, щоби пробитися до мосту на Варшавській трасі до столиці. Після підриву одна частина цієї переправи не впала, окупанти могли б по ній проїхати на легкоброньованій техніці. Але приблизно 20 березня до Ірпеня прибули додаткові українські війська, щоб розпочати контрнаступ. Кілька днів у місті тривали бої за кожен квартал та вулицю.

“Мощун та Ірпінь – це були два населені пункти, де ми зірвали наступ росіян. Мощун – це було те місце, де ми їх зупинили, а Ірпінь – звідки вони почали тікати. Після того як ми їх зупинили в Мощуні, ми переїхали на Ірпінь і почали зачищати їх там”, – розповідає “Вікінг”.

Запорука поразки окупантів – неймовірна українська воля до боротьби та безліч російських прорахунків та помилок. Російські війська здебільшого виявилися маломаневреними, погано дисципліновані і були не здатні самостійно приймати рішення “без відмашки” командира. Цю ситуацію посилювала повна відсутність мотивації.

Колони постачання противника були розтягнуті на кілька кілометрів уздовж доріг, не маючи належного бойового прикриття. Вони постійно потрапляли в засідки та ставали легкою мішенню для артилерійського вогню. Після тижнів окупанти вже почали відчувати серйозний дефіцит боєприпасів, їжі та палива.

“Війни виграються не лише хорошими солдатами, а й розвідкою, зв'язком і що найголовніше – логістикою. У війнах ніде не зустрінеш ідеального матеріально-технічного забезпечення. Проте росіяни приїхали сюди взагалі без логістики. Коли в них закінчилося паливо, вони буквально пішли його шукати в українські відділки поліції”, – каже “Вікінг”.

Про переміщення ворожих колон та техніки нашим військовим повідомляли місцеві жителі. Абсолютне незнання настроїв українців зіграло злий жарт як із самим путіним, так і з його бойовиками. “Вікінг” згадує, як деякі чоловіки, що раніше служили в радянській армії, підходили і показували на карті: “тут багато росіян, а тут у них стоїть озброєння”. Але найкатастрофічніша помилка москви – повна недооцінка боєздатності та мотивації українських захисників.