Міграційна криза на кордоні між Білоруссю та країнами Європейського союзу посіла чільне місце у стрічках новин.

Діюче керівництво в Мінську в унісон з Кремлем за звичною традицією намагається звинуватити у виникненні масового потоку біженців в напрямку Польщі, Литви та Латвії саме “колективний Захід”.

З боку Росії та Білорусі постійно лунають закиди на адресу держав НАТО в тому, що саме їх політика на Близькому Сході призвела до виникнення міграційної хвилі громадян, які намагаються протизаконно потрапити в ЄС. При цьому жодних підстав для дорікань білоруській владі у провокуванні і підтримці дій нелегалів, а тим більше взаємодії за цим напрямом з Росією, начебто, немає.

Показовим є висловлювання С.Лаврова: “И конечно же, не забывать о том, откуда ноги растут, как у нас говорят. А ноги растут из той политики, которую западные страны, включая страны НАТО и Евросоюза, проводили многие годы в отношении Ближнего Востока и севера Африки”.

Однак в реальності ситуація на кордоні Білорусі та ЄС є протилежною.

Ми є свідками реалізації чергового етапу комплексного сценарію дестабілізації ситуації в Євросоюзі та країнах пострадянського простору, спрямованого на досягнення, в даному випадку, кремлівсько-мінським тандемом своїх геополітичних цілей.

Красномовним підтвердженням такої оцінки слугує низка чинників:

постійне збільшення кількості біженців на білоруско-польському кордоні (наразі відповідна цифра складає до 15 тисяч біженців, і за прогнозами зростатиме і надалі) при одночасному зростанні, майже у тричі у порівнянні з минулим роком, кількості авіарейсів до Білорусі з країн Близького Сходу;

цілеспрямоване супроводження білоруськими прикордонниками нелегалів до ділянок державного кордону з Польщею зі слабким фізичним захистом (сітка, колючий дріт) для полегшення їх подальшого проникнення на територію ЄС;

активне висвітлення підконтрольними білоруській владі телевізійними каналами подій в районі білорусько-польського кордону з широким використанням наративів про нібито жорстоке поводження поляків з нелегальними мігрантами;

Загалом тактичний арсенал поглиблення “міграційної кризи” є доволі широким, особливо коли для цього використовуються ресурси не однієї, а двох держав. І це чудово розуміють її ініціатори.

Однак попри синхронність дій Росії та Білорусі в організації проблем на кордоні з ЄС, цілі, які вони переслідують, здійснюючи відповідні кроки, не можна назвати єдиними. І тут важливо звернути увагу на інтенції саме тієї сторони, яка традиційно в таких випадках намагається залишитися в тіні, а саме Росії.

Так, РФ штучно організовує міграційну кризу фактично використовуючи при цьому Білорусь для створення нової точки дестабілізації безпекової ситуації у Східній Європі.

Самі ці події відбуваються на тлі підписання угод (28 союзних програм) про подальшу інтеграцію РФ та Білорусі в рамках Союзної держави. Відтак російська сторона, забезпечуючи підтримку О.Лукашенка без сумніву вимагатиме поступок з його боку у питаннях подальшої інтеграції двох держав, а де-факто домагатиметься тотального поглинання Білорусі.

Ключовим аспектом використання гібридних інструментів з боку РФ є приховування своєї ролі в будь-якій деструктивній діяльності за аналогією тим, як це відбувалось в 2014 році в Криму та триває на сході України. Однак цього разу відповідне завдання для Росії значно полегшується оскільки “під удар” фактично підставляється режим О.Лукашенка. Водночас, досягається інша ціль – поле маневру для білоруської влади звужується.

Міграційна криза на білорусько-польському кордоні є одним із інструментів Кремля для спонукання ЄС до переговорів з РФ щодо прискорення запуску “Північного потоку-2”, зменшення санкційного тиску на РФ, легалізації т.зв. “ЛДНР”, визнання анексованого РФ Криму російською територією. Таким чином Кремль вже вкотре “чужими руками» вирішує нагальні для нього проблеми.

У свою чергу, ситуація при якій саме РФ є головним ідеологом та куратором штучного загострення міграційної кризи на кордонах Євросоюзу, створює додаткові загрози для України.

Попри те, що сьогодні можливість відкриття Білоруссю “українського фронту” міграційної кризи зовні не виглядає очевидною, маємо бути до неї готовими.

Саме тому керівництвом держави наразі вживаються заходи превентивного характеру як всередині України, так і за напрямом нашої взаємодії з міжнародними партнерами.

Лише скоординовані зусилля є запорукою ефективної протидії гібридній війні.