ЗМІ про нас

Майстер спорту з боксу та активіст Рем служить у військовій розвідці на Вінниччині

18 квітня 2019 року/ інтернет видання “33-й канал”
Нещодавно свій четвертий день народження відсвяткував наш 131-й окремий розвідувальний батальйон

Народжена на війні та сформована переважно з добровольців, частина вписала славні сторінки у історію війни України за Незалежність. У її складі є бійці, які визволяли Широкине, Павлопіль, Пищевик. Один з розвідників – молодий офіцер із позивним Рем – майстер спорту з боксу, активіст та доброволець.

– Я родом з міста Валок Харківської області. З дитинства займався спортом. Майстер спорту з боксу, закінчив Харківську академію фізичної культури. Виступав на обласних, всеукраїнських змаганнях. Раніше я вже служив у армії. А навесні 2014 році разом з небайдужими українськими активістами-однодумцями ми не давали російським бойовикам та їхнім поплічникам захопити Харків, – розповів розвідник Рем. – Наприклад, був тоді бій на вулиці Римарській… (Проросійські сили у ніч з 14 на 15 березня 2014 року спробували взяти штурмом із застосуванням вогнепальної зброї будівлю організації “Патріот України” на цій вулиці у Харкові. Спроба була успішно відбита українськими активістами. (Двоє проросійських бойовиків тоді загинули-авт.)

У квітні 2014 року я пішов добровольцем до української армії. Відразу проходив службу у спецпідрозділах Збройних Сил України. Був і на Слов’янському напрямку, був під Маріуполем. Та ще у різних місцях війни України за Незалежність… Ми займались й інформаційною протидією ворожій агресії. Були різні ситуації. Було, що відмінна спортивна підготовка, реакція та витримка врятували мені життя! Але більше розповідати не можу з цілком зрозумілих причин.

– Як Ви почали служити на Вінниччині, у нашому “розвідбаті”?

– Коли 131-й батальйон почав формуватись, я прийшов сюди бійцем-кулеметником. А нині я вже офіцер. Служба та колектив дуже подобаються.

– На Вашу думку, чи змінилась українська армія за ці п’ять років війни?

– Я скажу, як простий боєць! Змінилась у кращий бік. От раніше ми використовували спорядження, що нам привозили волонтери, або трофейне… Чи у мисливських крамницях та на ринках форму, одяг, взуття купляли. А нині із цим, дякуючи керівництву та першим особам держави, Міністерства Оборони України, усіх небайдужих, немає проблем. Набагато краще наше озброєння та спецзасоби. Куди якісніший став набір кадрів до нас на службу. Звісно, проблем та питань дуже багато. Але усі працюють над їхнім вирішенням. Це головне.

– А чи ваші земляки з Харківської області зрозуміли, хто насправді напав на нашу країну?

– На жаль, дуже багато моїх земляків досі під впливом російської пропаганди. Незважаючи на п’ять років війни… Бо ж Росія від нас зовсім неподалік, тому вона завжди впливала на розум та світогляд наших людей. Але знову ж таки, із початком війни багато хто з моїх земляків змінив свій світогляд на проукраїнський. І це дуже добре.

– Ваша дружина не спортсменка чи військова?

– Ні, моя дружина не військовослужбовець. Хоча дуже хотіла і досі хоче служити. Але вона вдома, доглядає дітей. Нашій доньці 12 років, вона займається танцями. Синові шість років, ще трошки підросте, то буде займатись греко-римською боротьбою. Можливо, за прикладом тата стане спортсменом та військовим.

Автор: Анатолій Мельник