Командир підрозділу розвідників воює з перших днів війни на Донбасі. на його рахунку і знищення ворожої техніки, і порятунок українських бранців, і рейди у тил ворога. Офіцер нагороджений трьома орденами

Незадовго до початку гарячих подій на Донбасі Віктора Скатерного призначили командиром розвідувального підрозділу. Згодом у складі батальйонної тактичної групи 72-ї бригади відправили на Схід України. Кількатижневе, як тоді здавалося, відрядження затяглося на кілька років.

Мисливці за “Градами”

Влітку 2014-го Віктору Скатерному і його розвідникам довелося виконувати багато різних завдань, серед яких перекриття бойовикам доступу до кордону, супровід колон тощо. Саме тоді Російська Федерація вдалася до тактики обстрілів українських підрозділів реактивними системами залпового вогню. Вони здебільшого велися з території РФ, тож вогонь у відповідь міг спровокувати повномасштабну війну. Втім російські підрозділи РСЗВ неодноразово перетинали кордон і обстрілювали наші війська вже з території України.

Пошук таких мобільних вогневих груп противника і вів підрозділ “Ската”.

– Одного разу в середині липня ми виїхали на патрулювання в район населеного пункту Побєда, – згадує офіцер. – Усю ніч наша група на мінімальній швидкості і без світла курсувала вздовж кордону. Зрештою таки виявили ворожі “Гради”. Бойові машини тільки-но розгорнулися в бойовий порядок і готувалися до залпу.

Раптовий вогонь із озброєння БТРа та “зушки” по противнику наполохав ворога. Залп росіяни таки здійснили, та він уже не був прицільним. Як згодом з’ясувалося, жодна із випущених по розташуванню бригади ракет не завдала шкоди. А от одну із ворожих машин БМ-21 “Град” розвідники таки знищили, ще одну підпалили.

Тієї ночі групі “Ската” вдалось уникнути втрат. Під час бою з російськими спецпризначенцями, які прикривали машини із реактивними системами, лише один із бійців зазнав осколкового поранення, ще двоє отримали контузії.

Вранці, прибувши на місце злочину російських військових, українські бійці знайшли чимало цікавих речей, покинутих “нічними візитерами” – зокрема й документи одного з російських курсантів-артилеристів. Крім того, на землі залишились сліди згарища і колія на ґрунті від евакуації спаленого “Града».

Після кількох таких “полювань” на російські “Гради” до майора Скатерного підійшов місцевий і запропонував офіцеру 3 млн гривень, щоб у визначений день його група не виїхала на патрулювання місцевості.

Про щедру пропозицію “активіста” Скатерний доповів комбригу. Уважно вислухавши підлеглого, він наказав найближчим часом ніде не “світитися” й узагалі нікуди не їздити без охорони… А вже наступного дня на мікроавтобус, в якому їхав ротний, напала група бойовиків. Та фортуна була прихильною до командира і його підопічних. Незначне поранення отримав тільки кулеметник Костянтин.

– Я ніколи не кидав на двері авто бронежилет, – згадує офіцер. – А тоді вийшло якось машинально. Згодом я виявив у ньому три кулі…

Підступний “брат”

Загалом патрулювання, які проводили наші розвідники вздовж українсько-російського кордону, були насичені подіями. Одна з них особливо цікава.

…У липні 2014 року на КПВВ “Успенка” відбувся обмін військовополоненими. Після офіційної процедури наші військовослужбовці сіли в автобуси і рушили додому. Але й тут не обійшлося без традиційних російських підступів! Дорогою колона потрапила в засідку, влаштовану російськими спецпризначенцями.

– Того дня ми вели традиційне “полювання” на “Гради”, – розповідає майор. – Раптом неподалік пролунали кілька розривів та автоматні черги. Я дав наказ рухатися в бік перестрілки.

До району бою група “Ската” прибула за кілька хвилин. Вже на місці командир виявив розміщених уздовж лісосмуги кілька десятків російських військових, два броньованих КАМАЗи та кілька установок ПТРК. Довкола було справжнє пекло: “підбитий” перший автобус заблокував дорогу решті, з них вибігали беззбройні колишні бранці й розбігалися по полю, а по них, мов на полюванні, стріляли “брати-росіяни”.

У бій розвідники вступили з ходу. В “активі” майора Скатерного було два БТР-80 та один ГАЗ-66 із ЗУ-23-2 на кузові.

– Невдовзі підтягнулись і десантники із 79-ї бригади. Разом ми доганяли і добивали ворога аж до самого кордону з РФ. Більшість російських диверсантів нам вдалося знищити, та все ж таки один КАМАЗ втік. І щойно він перетнув кордон, як з того боку по нас вдарили з артилерії, – пригадує офіцер.

Як виявилося згодом, завдяки швидкому прибуттю розвідників Скатерного та десантників із 79-ї вдалося уникнути значних втрат. На щастя, жоден наш воїн у тому “розстрілі” не загинув.

– Було багато контужених та поранених, зокрема й важких, – згадує офіцер, – усіх їх ми завантажили у вцілілі автобуси, іншу техніку та відвезли в безпечне місце.

За лінію фронту

Рейди в тил ворога Віктору Скатерному і його розвідникам довелося здійснювати не раз. Один з них – особливий… Було це у жовтні 2014 року. Офіцерові зателефонувала знайома із окупованого Тельманового (нині Бойківське) і розповіла, що бойовики “ДНР” заарештували чоловіка і приходили по її брата і батька. Чоловіків дома не виявилося, тож біля будинку залишили охорону. Знайома благала Віктора допомогти їй разом із родиною виїхати на підконтрольну територію.

Прийти жінці на допомогу означало заглибитись у тил ворога майже на 20 кілометрів, проникнути в будинок, який ретельно охоронявся і вивезти людей. Завдання здавалось майже нездійсненним і було вкрай небезпечним. Для його реалізації офіцер взяв з собою тільки водія Євгена Кугіткова.

– На завдання вирушили зранку. Позашляховик без номерів, цивільний одяг і мінімум зброї – автомати АКС-74У та пістолети з глушниками. Пробирались якнайдалі від противника: полями, посадками. Та перед самим Тельмановим все ж довелося проїжджати повз блокпост. Іншого шляху не було, – згадує Віктор Скатерний.

До машини вийшов напівсонний бойовик.

– Ти чєго такой медлітєльний, спіш что лі? – суворим голосом запитав Віктор вартового.

– Нікак нєт! – зніяковів денеерівець від неочікуваного “наїзду”, сприйнявши його за своє начальство, а не як українського офіцера.

Про перевірку документів уже не йшлося. У місті офіцер залишив машину з водієм неподалік будинку знайомої, а сам пішов… Першого охоронця він “зняв” на сходовому майданчику ударом приклада в голову. Забрав з квартири жінку з дитиною і попрямував до виходу. На вулиці залишався ще один бойовик. Скатерний вийшов з під’їзду і, вдаючи п’яничку, поплентався у бік озброєного чоловіка. А за мить навів на бойовика автомат. Від несподіванки той закляк. Той же “прийом” – і другий охоронець лежить на землі. Дорогою вони захопили із собою матір, батька та брата жінки. Тепер залишилось проминути ворожий блокпост і – довгоочікувана свобода…

Побачивши знайому автівку, вартовий виструнчився.

– Ну што, тут всьо нормально? – перепитав його розвідник.

– Да, да! Всьо нормально! – запинаючись, відрапортував бойовик. – Щаслівого путі!…

За мужність і героїзм офіцер нагороджений трьома орденами – Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів та “За мужність” ІІІ ступеня. Він продовжує вірою і правдою служити Батьківщині в одному з розвідувальних підрозділів механізованої бригади.

Андрій ЯЦИК