Повідомлення

«Коли ці п… (нехороші люди) стріляють, воно над головою летить і падає в 200 метрах, ти такий «ну, це х… (прикро)». Потім вилазиш, стріляють свої. І теж кладуть від тебе 200 метрів. Ти їм по рації: «и що, йо… (не сповна розуму). А вони кажуть: там неможливо, ми не можемо так близько стріляти». Так у перехопленій розмові окупант описує свої «пригоди» на лінії зіткнення.

Потім розповідає про ситуацію, коли два рашистські підрозділи влаштували перестрілку один з одним: «Два різних батальйони заходили. Одні з одного боку лісу, інші з іншої. Ввечері. Зв’язку не було. Пох… (повбивали) один одного, дов… (недоумки). Просто російська армія мене дивує. Сидимо, пацани зараз «по госпіталю» поїдуть, у кого які болячки. А у мене, х… (не знаю), які болячки шукати. Треба поїхати кардіограму зробити. У мене з серцем х… (погано) постійно. Може кардіограма щось покаже. Тут таких знаєш скільки? Тільки контракт підписали, два місяці пройшло, їх сюди відправили. І вони сидять з відкритими очима. Перед нами село стоїть, вони його цілий день є… (обстрілюють). Там троє людей живе, село з лиця землі стирають. Нашому командиру прийшли папери, щоб нас виводити ще у березні. Йому взагалі поє… (байдуже). Тому що якщо нас прибрати, треба когось сюди поставити. Тому що тут все одразу знесуть. Нікого ставити. Батальйон у нас потроху розсипається. Хто хоче зй… (тікає). Комбат у нас сказав: тут одна дорога виїзду. Кулемет є, заряджений вже стоїть, я вийду на дорогу і почну поливати, якщо зй… (тікати) будете».